ВІДКРИТИЙ ЛИСТ В. КУКА ДО ЯРОСЛАВА ОТЕЦЬКА, МИКОЛИ ЛЕБЕДЯ, СТЕПАНА ЛЕНКАВСЬКОТО, ДАРIÏ РЕБЕТ, ІВАНА ГРИНЬОХА ТА ДО ВСІХ УКРАЇНЦІВ, ЩО ЖИВУТЬ ЗА КОРДОНОМ

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ В. КУКА

^{ДО ЯРОСЛАВА ОТЕЦЬКА, МИКОЛИ ЛЕБЕДЯ, СТЕПАНА ЛЕНКАВСЬКОТО, ДАРI? РЕБЕТ, ІВАНА ГРИНЬОХА ТА ДО ВСІХ УКРАЇНЦІВ, ЩО ЖИВУТЬ ЗА КОРДОНОМ}

Я, Василь Степанович Кук, відомий вам на еміграції як один із колишніх активних членів організації українських націоналістів і як бувший керівник підпільної боротьби в західних областях України, звертаюсь до всіх вас, земляки мої, у якій частині світу ви не перебували б, до якої партії чи групи ви не належали б. Звертаюсь з цим відкритим листом, в якому маю намір висловити свої думки по деяких актуальних питаннях нашої політичної діяльності на еміграції.

Тому, що не все вам відомо про мене, а багато можуть зовсім не знати хто я такий, вважаю за доцільне коротко у вступі розповісти про себе самого.

Родився я в 1913 році в селі Красне Львівської області в сім’ї робітника. В Організацію Українських Націоналістів вступив в 1929 році в місті Золочеві. Проводив активну нелегальну діяльність проти буржуазної Польщі, яка поневолювала західні області України. За свою політичну діяльність часто заарештовувався польською поліцією, просидів у польських тюрмах понад три роки, а з 1937 р. находився на нелегальному положенні. Після возз’єднання українських земель в 1939 році я виїхав в Краків, звідки за дорученням Центрального Проводу ОУН проводив підпільну боротьбу проти Радянської влади на Україні. В 1941 році на другому зборі ОУН я разом з Бандерою, Стецьком, Лебедем, Ленкавським, Шухевичем був обраний членом Центрального Проводу ОУН і очолював його організаційну референтуру.

Під час другої світової війни проводом ОУН я був післаний в східні області України, окуповані фашистськими військами, де проводив організаційну роботу. Після закінчення війни і цілковитого розгрому гітлерівської Німеччини я залишився на території України. Тепер вже не є таємницею, що я за дорученням Центрального Проводу здійснював Керівництво націоналістичним підпіллям в західних областях України, де мав псевдо «Леміш», «полковник Коваль», «Юрко», «Медвідь» та інші і продовжував вести активну боротьбу проти Радянської влади.

Чому я став на шлях боротьби проти Радянської влади, що поганого вона мені зробила? Сталось так, що я, як декотрі інші, пішов проти Радянського ладу, не побачивши його і не пізнавши його.

Керівники націоналістичних організацій на протязі ряду років «лякали» нас Радянським ладом, переконували, що він не є тим ладом, який задовольнить життєві потреби українського народу, що щастя наше в боротьбі за націоналістичні ідеали.

Ставши одним з чолових членів ОУН, я також виховував членів організації в такому плані.

Можливо, колись на зорі своєї політичної діяльності і Мельник і Бандера справді вірили в те, що найкращий шлях для українського народу, це шлях, що його вказують націоналісти. Але тоді, коли я їх пізнав як «керівників», то все очевидніше ставало, що служать вони чужій справі.

Не зміг я своєчасно розібратися у відносинах, які склалися між провідниками ОУН Бандерою й Мельником з однієї сторони й німецькими фашистами — з іншої, хоча багато дій і обставин вимагали по меншій мірі здивування. Активна співпраця ОУН з німецькими фашистами до Великої Вітчизняної війни і під час її привела до страшних спустошень нашого краю, до великих жертв, яких український народ ніколи не зможе забути.

Націоналістичне антирадянське наставлення підтримувалось з боку німецького фашизму. Німецький фашизм заохочував Мельника, Бандеру і менших керівників ОУН до антирадянської боротьби.

Завдяки знайомству з реальними обставинами на Україні, з радянською дійсністю, хоч і через призму моїх націоналістичних та антирадянських поглядів, я вже тоді бачив повну безперспективність підпільної боротьби проти Радянської влади, бо вона, Радянська влада, координально розв’язувала всі питання побудови нового суспільства, до якого віками прагнув український народ. Але мене міцно тримала на цій дорозі моя багаторічна антирадянська діяльність.

Життя і правда, одначе, брали верх. Люди прозрівали і завдяки цьому багато підпільників залишили ліси і схрони й з’явилися з повинного до органів Радянської влади. Умови для підпільної антирадянської боротьби з кожним роком ставали все важчими. Залишившись майже один в підпіллі, без зв’язків і без будь-яких перспектив на майбутнє, я разом з дружиною був заарештований органами КДБ при Раді Міністрів УРСР. А зараз я і моя дружина вільні громадяни Української РСР. Нас помилувано Указом Президії Верховної Ради СРСР.

Все сказане мною про себе, включаючи і арешт, вас не здивує, бо все це нормально в моєму положенні. Здивує вас, немає в тому сумніву, моє звільнення, але це факт, і при бажанні його зможете легко перевірити.

Такий коротенько мій життєвий і політичний шлях. Складне, важке і повне всяких небезпек життя дало мені можливість на основі власного досвіду та досвіду багатьох моїх друзів, що погинули в антирадянській боротьбі, по-іншому поглянути на всю націоналістичну діяльність в минулому і сучасному.

Під час мого перебування в підпіллі я багато продумав, дечого навчився і при помочі радянських людей. хоча вони й самі того не підозрювали, пізнав справжню радянську дійсність, в якій чесна людина не може оставатися назавжди ворогом Радянської влади. Серйозних успіхів досягнув СРСР, а також УРСР в різних галузях життя народів Радянського Союзу під проводом Партії і Уряду, особливо, коли до керівництва прийшов М. С. Хрущов. Це у великій мірі вплинуло на зміну моїх антирадянських поглядів в прорадянські. Складний і важкий шлях привів мене до поглядів, які є у мене зараз. Я допустив велику помилку, що не зумів своєчасно розібратися в основі основ того, що являє собою соціалізм, як суспільна система, і які блага він несе для українського народу, а також у тому, що я звертав увагу головним чином на тіньові явища радянської дійсності, що мені заслоняло бачити все те позитивне, яке будували з небаченим самопожертвуванням народи Радянського Союзу.

Мої упередження остаточно похитнулись після глибокого вивчення питань національної політики Комуністичної партії Радянського Союзу щодо застосування її на практиці.

Заходи, направлені на виправлення помилок у минулому, зв’язаних з культом особи, застосування законів про амністію, реорганізація шкільництва по лінії наближення школи до життя і, врешті, заходи, що сприяють підвищенню добробуту населення, — все це є наслідок додержання ленінських заповітів. Знаходячись в гущі українського народу, я на свої очі бачив, з яким ентузіазмом підтримували всі українці ці заходи, і в той же час я бачив, наскільки БАНДЕРА та ви, панове СТЕЦЬКО, ЛЕБІДЬ, ЛЕНКАВСЬКИИ та інші відірвались від дійсного становища на Україні І що тільки ваші зв’язки з імперіалістичними колами США і ваша ненависть до всього радянського не дозволяє вам об’єктивно розібратися в становищі, що склалося за останні роки в Радянській Україні. А становище на Україні зараз таке. Якщо порівняти сучасну Радянську Україну з дореволюційним періодом, або тільки її західні і південно-західні області, які були під окупацією Польщі. Румунії, Чехословаччини і Угорщини, то незаперечним фактом є те, що Україна за радянський період Існування добилася великих успіхів в усіх ділянках економічного і культурного життя народу. За роки Радянської влади Україна перетворилася в могутню Індустріальну державу, з високо розвинутим і багато технічно оснащеним сільським господарством.

Матеріальний рівень життя українського народу сьогодні вищий, ніж він був будь-коли до цього часу, і з кожним роком піднімається вище. Що ж до культурного рівня, зокрема освіти всіх ступенів, науки, охорони здоров’я і т. п., то Україна стоїть вище від багатьох передових капіталістичних країн.

Широко розвивається українська культура. Українську літературу і мистецтво шанують не тільки на Україні, айв цілому Союзі. На рідній українській мові виступають керівні партійні і радянські працівники, вона звучить у радіо- і телевізійних передачах і т. д.

Зі сторінок преси зникли обвинувачення в «націоналістичних ухилах» того чи іншого радянського діяча культурного фронту, чи цілої Інституції. Зникли такі ухили і в житті. Відомих вам в минулому, як націонал ухильників Антоненка-Давидовича, Ковіньку, Шабліовського та інших амністовано і вони мають всі можливості нормально жити і працювати.

І так тепер, в час, коли так бурхливо розквітає життя українського народу, для мене особисто стало переконливим, і для всіх чесних українців, які проживають за кордоном, мусить також бути очевидним, що при сучасному розвитку суспільного життя і міжнародних політичних відносинах ідеї і діяльність українських націоналістів не відповідають цілям українського народу і його держави — Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Заради об’єктивності хочу сказати, що й сьогодні ще можна зустрітися з тими чи іншими хибами і недоліками у радянському житті. Про багато з цих недоліків пише часто радянська преса, говорять про них також і партійні і радянські керівники. Багато таких недоліків вже виправлено, інші виправляються. Але коли об’єктивно приглянутись, стає очевидним, що це не плід радянської системи, а результат недобросовісності чи прямих пороків окремих працівників. Проте не ці недоліки характерні для Радянського соціалістичного ладу, не вони становлять суть цього ладу. Суть Радянського соціалістичного ладу полягає в тому, що народне господарство постійно зростає, добробут і культура народу піднімаються, все суспільство йде вперед до кращого, а недоліків і хиб стає менше.

Таке приблизно положення в УРСР і в СРСР. Це треба мати на увазі тим, хто займається політикою, кого по-справжньому цікавить життя українського народу.

Можливо, ви мені з різних причин не повірите. Що ж? Приїжджайте і переконаєтесь самі. Це буде ще краще. Тепер на Україну приїздить багато туристів різних національностей. Українці всіх їх зустрічають і проводжають дуже гостинно. Приїжджайте і ви, українські емігранти, на Україну, хоч як туристи (коли ще не можете непостійно приїхати) і власними очима подивіться на свою рідну Батьківщину. І коли прийдете з добрим чистим серцем, без лихих намірів, то найдете на Україні материнським прийом.

У цьому листі до вас, друзі і співвітчизники, я хочу коротко розглянути одне питання: антирадянську діяльність націоналістичних партій і організацій. Тому, що це корінне питання всієї політичної діяльності еміграції. Ця антирадянська діяльність націоналістичних партій триває від перших днів утворення Радянського ладу. Не буду я у цьому листі до вас розглядати історію цього явища. Для мене зараз важливе сучасне, а не історія.

Однією з головних причин антирадянської діяльності різних націоналістичних партій під сучасну пору є незнання справжньої радянської, дійсності, незнання життя і буття народів Радянського Союзу і в першу чергу українського народу. Це незнання або ще гірше перекручене, спотворене «знання» також і головна причина всіх інших політичних помилок, що їх допустили під час II-ї світової війни і після її закінчення. Усім нам, довгі роки виховуваним у антикомуністичному дусі, СРСР представлявся потворним страшним колосом на наскрізь прогнилих основах. Нам здавалось, що досить буде довести до відома українського та інш народів СРСР наших націоналістичних ідей, лозунгів, програм, і всі підуть за нами, а СРСР розлетиться, як картонний домик. Так, до речі, представляли собі СРСР німецькі фашисти, так представляють собі сьогодні СРСР ще багато різних сучасних претендентів у реформатори світу з імперіалістичних кіл заходу. Одержимі такими ілюзіями по відношенню СРСР німецькі фашисти розв’язали II-у світову війну і пішли війною на СРСР і в результаті — лягли в могилу разом зі своїми ілюзіями. Такті же кінець жде і їхніх послідовників з Пентагону, чи інших їм подібних центрів.

Катастрофічно закінчилася і вся антирадянська діяльність націоналістичного підпілля на Україні. Копа і не могла інакше закінчитися, бо побудована була не на одній, а багатьох ілюзіях про стан внутрішніх відносин УРСР і СРСР в цілому. Про СРСР, про Радянську Україну ми знали не справжню дійсність, а часто те, що нам хотілось зустрінути. Свої бажання дуже часто приймали ми за дійсність і всякий тверезий і правдивий голос про життя народу в УРСР називали більшовицькою агітацією. Коли радянська дійсність була від нас далеко, так як це зараз є з еміграцією, можна було кормитися самим і кормити інших всякими Ілюзіями. Але при безпосередній зустрічі з дійсністю ілюзії лопалися, як мильні бульки, а життя вимагало дивитися правді в вічі і сприймати його таким, яке воно є насправді.

Є ще один бік антирадянської діяльності, також дуже важливий. Антирадянська діяльність української еміграції, як також і інших еміграцій, тісно переплітається зі світовою антирадянською і антикомуністичною боротьбою всіх капіталістично-імперіалістичних кіл та їх урядів. Антикомунізм і антирадянськість неминуче ведуть до об’єднання в один табір і мільйонера, чи мільярдера-капіталіста і майже що жебрака, нещасного емігранта. Немає потреби доказувати, що мета крупних капіталістів і рядових емігрантів не тотожня, більше того, вони цілковито ворожі. В таких «спілках», «союзах» на нещасних емігрантів кладеться весь тягар найтяжчої і найнебезпечнішої, а часом і найбруднішої роботи. Що монополістам і капіталістам вигідно в їхній антирадянській боротьбі використовувати по-антирадянськи настроєну еміграцію, в тому немає ніяких сумнівів. Але чи вигідно це вам, українські емігранти?

Як пани імперіалісти розплачуються за зроблені їм услуги різними емігрантськими угрупуваннями, хай послужить приклад, добре вам відомий, німецько-українських відносин і співпраць з недалекого минулого. Відомо, що різні політичні угрупування на еміграції в такій чи іншій формі співпрацювали з фашистською Німеччиною в надії, що вона допоможе їм стати до влади. Чим все це скінчилося — всім добре відомо. Закарпатську область віддав Гітлер мадьярським баронам на розграблення і експлуатацію. а багато з тих. хто піднявся на боротьбу за визволення Закарпаття, загинули в нерівній боротьбі, або опинилися в мадьярських, румунських чи інших концтаборах.

Дорогою ціною жертв і крові заплатило населення Закарпатської області за цю «спілку» з фашистською Німеччиною. Здавалося б. що одержана лекція по політиці співвпраці повинна була дечому навчити. Та нічого не навчила. Таку саму «політику» продемонстрували українські емігрантські партії і напередодні війни німців з панською Польщею. А результат? На загарбаній від панської Польщі території гітлерівський уряд великодушно дозволив українцям організувати українські допомогові комітети на чолі з відомим німецьким вислужником Кубійовичем, на яких поклав завдання вербувати робочу силу для воєнної промисловості великої Німеччини.

Ще гірше скінчилась співпраця з фашистською Німеччиною напередодні війни з СРСР. Все це добре відомо всім вам за кордоном і нам на Україні. Німці принесли на Україну, та взагалі, де тільки вони пройшли, найжорстокіше поневолення і рабство, яке тільки знала історія. В своїй расистській зарозумілості та в запамороченні від перших успіхів гітлерівські поневолювачі не пощадили навіть своїх бувших прихильників і т. зв. союзників з націоналістичних кіл. Одних кинули гітлерівці в тюрми, як тільки вони наважалися висловити своє незадоволення колоніальною політикою німецько-фашистського уряду, а других просто помордували і постріляли.

На прикладі «союзу» з німецьким фашизмом яскраво видно, до яких страшних наслідків може такий «союз» привести, яких важких ран може нанести своєму власному народу, орієнтуючись на чужу допомогу, на чужу силу. Такий болючий досвід у минулому повинен, здавалося б, назавжди відібрати бажання у всякої еміграції, у всякої політичної партії йти на чергову співпрацю з новими антирадянськими силами, з новими «союзниками». Та так, на жаль, не є. Сучасна українська еміграція. її різні політичні партії в своїй антирадянській діяльності знову находять для себе «союзника» проти т. зв. спільного ворога — комунізму, цим разом в особі імперіалістів США і їх союзників по воєнних блоках.

Немає сумніву, що американським і іншим імперіалістам дуже вигідно користати з послуг таких емігрантських кіл і навіть чимсь їм допомагати. Але чи вигідно це вам самим, українські емігранти? Та ж за їх незначну матеріальну підтримку вам приводиться добирати шпигунів, яких ви засилаєте на Україну для антирадянської діяльності.

На підтвердження цього хочу привести приклад, коли представники ЗП УГВР, в особі Лебедя, Гриньоха, Ребет та Інших за допомогою американської розвідки в травні 1951 р. підготували і заслали американським літаком на Україну емісара Охримовича із спеціальним завданням до ОУН на Україні.

Деякі націоналістичні партії за кордоном, щоб підняти свою важність в очах імперіалістичних кругів і серед рядової еміграції, ще й тепер покликаються на свої зв’язки з підпіллям на Україні.

В своїх пресових органах вони ложно інформують еміграцію про діяльність підпільних організацій на Україні і т. п. Все це свідомий обман.

Мені, бувшому провіднику ОУН на українських землях, Головнокомандуючому УПА, Генеральному секретарю УГВР, який весь час перебуває на рідних землях, очевидно, краще знати, чи є підпілля Україні чи його немає. Я вважаю своїм обов’язком заявити перед лицем всієї української еміграції за кордоном, що вже багато років тому підпілля на Україні нестало, і сьогодні, — я підкреслюю з повною відвертістю, — для його виникнення немає жодного ґрунту.

Я щиро бажаю, щоб ви, дорогі мої земляки і друзі, зрозуміли цю істину і зробили з цього належні висновки. Боротьба не іграшка, не спортивні вправи і вона не може бути самоціллю, поскільки за неї доводиться платити найдорожчим для людини — життям.

Антирадянська діяльність українських націоналістів за кордоном приречена на провал, бо немає сьогодні таких сил за кордоном, ні тим більше всередині Радянського Союзу, що могли б в якій-небудь мір насильно змінити існуючий суспільно-політичний лад в СРСР, чи тільки в одній з радянських республік.

Український народ, як і інші народи СРСР і країн народної демократії, всяку спробу повернення до старих порядків зустріне вороже і буде всіма засобами захищати те, що йому дала Радянська влада.

Спроби активізувати підривну діяльність всередині СРСР при допомозі засланих для цієї цілі осіб кінчаються і в дальшому будуть кінчатися тільки провалом. Про це яскраво свідчить випадок з американськими літаками, про що вам відомо з радянської та чужинецької преси. Неусвідомлення цих фактів веде еміграцію до трагічних помилок, які в свою чергу приводять до ще трагічніших наслідків.

Друзі! Не зв’язуйтесь ні з якою діяльністю проти свого народу, не дозволяйте себе далі обманювати і використовувати в чужих для вас самих і вашого народу інтересах. Всю свою діяльність на еміграції спрямовуйте на те, щоб не закривати собі шлях на Батьківщину.

З щирим привітом і повагою —

В. Кук.