3. Судова влада

Судова влада (поряд із законодавчою та виконавчою) є однією з трьох гілок державної влади, необхідною умовою реалізації принципу поділу влади у демократичній правовій державі, покликана запобігти можливості змови або протистояння двох інших гілок влади, створювати перепони виникненню диктатури у її тоталітарній або авторитарній формах.

Основними функціями судової влади є конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне та ін. судочинство у формі розгляду і вирішення судами відповідних справ. З одного боку, суд регулює конфліктні ситуації у суспільстві, чим підтримує правопорядок, додержання норм Конституції усіма громадянами та суспільними інститутами, з іншого, маючи виключне право тлумачення конституційних норм, суд визначає політичні організації та форми політичної діяльності. Щоб виконати цю досить складну функцію, суд має займати автономне становище до органів державної влади й управління. Забезпечується це високими кваліфікаційними вимогами, порядком призначення суддів.

У США федеральні судді призначаються президентом за згодою Сенату, у Франції — президентом, у Великобританії — монархом за поданням прем’єр-міністра або лорд-канцлера. Політична самостійність суддів забезпечується гарантованістю їх перебування на посаді. Британські судді вищих судів можуть бути зміщені тільки на вимогу обох палат парламенту, у Сполучених Штатах потрібно застосувати досить складну процедуру імпічменту судді, у Франції проголошено незамінюваність суддів.

Особливо важливу роль у межах судової влади має інститут конституційного нагляду, що стежить за відповідністю законів і актів управління національним конституціям. У Франції і Німеччині створені спеціальні органи — відповідно, Конституційну раду та Федеральний конституційний суд. Якщо Конституційна рада лише здійснює вищу юрисдикцію політичного характеру, то Федеральний конституційний суд має більше повноважень, беручи участь у вищому державному управлінні. Рішення обох органів стосуються принципових питань політичного життя, є обов’язковими для всіх. Конституційний нагляд у США здійснює Верховний суд (вища інстанція), федеральні окружні апеляційні суди та вищі суди штатів у межах концепції стримувань і противаг трьох гілок влади, що спрямована на блокування політичного екстремізму. Верховний суд має право у кожному конкретному випадку анулювати закони, що не відповідають Конституції Сполучених Штатів, так само, як і акти федеральної адміністрації. Судова система кожної країни утворюється, як правило, на основі принципу поділу державної влади відповідно до функцій правосуддя та з урахуванням інших вагомих чинників — державного устрою, територіального поділу, правової системи країни, її традицій тощо.

Основними принципами правосуддя у більшості країн світу є: незалежність судів і суддів та підпорядкування їх лише національній Конституції і законам; рівність громадян перед судом і законом; право громадян на кваліфіковану юридичну допомогу; довічність (безстроковість) обрання або призначення суддів; загальність судочинства; поєднання колегіальних та одноособових засад у розгляді і вирішенні справ; державна мова судочинства; недоторканність суддів; гласність судочинства; презумпція невинності; неприпустимість зворотної сили закону тощо. Порядок розгляду справ у суді називається судовим процесом. Кожний вид судового процесу — конституційний, адміністративний, цивільний, кримінальний та ін. — складається з ряду стадій. Здійснення судочинства регулюється процесуальним законодавством: цивільно-процесуальним, кримінально-процесуальним тощо. Зі справ, що розглядаються і вирішуються судом, виносяться вироки, рішення, ухвали. Вироки — звинувачувальні або виправдальні — виносяться з кримінальних справ, з інших справ виносяться рішення і ухвали.

У відповідності із діючим законодавством, судову владу в Україні здійснюють виключно суди. Судову систему як систему спеціальних державних органів, що здійснюють судову владу, становлять Конституційний суд України, загальні та арбітражні суди. Створення надзвичайних або особливих судів у мирний період не допускається, їх створення і діяльність у воєнний період регулюються законами.

Конституційний суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції, завданням якого є гарантування верховенства Конституції як Основного Закону держави на всій території України. Конституційний суд також належить до принципово нових державних інстанцій незалежної України, почав приймати конституційні подання і конституційні звернення до розгляду лише з 1 січня 1997 року. Конституційний суд складається з 18 суддів, яких порівну (по 6) призначають Президент, Верховна Рада та з’їзд суддів України. Такий порядок призначення суддів введено у деяких інших країнах (Болгарія, Італія). Проте призначення третини складу Конституційного суду саме найвищим органом суддівського самоврядування — з’їздом суддів, є унікальним у світовій державно-правовій практиці явищем.

Традиційним повноваженням Конституційного суду є вирішення питань конституційності (відповідності Конституції України) певного кола правових актів: законів та інших актів Верховної Ради, актів Кабінету міністрів та актів Верховної Ради Автономної республіки Крим. Поширеними є повноваження Конституційного суду вирішувати питання про відповідність Конституції діючих міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов’язковість.

Досить звичайним є повноваження Конституційного суду вирішувати питання про додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення з поста Президента в порядку імпічменту. Конституційний суд України об’єктивно визначає відповідність процедурі дій (або відсутність дій) органів і посадових осіб, визначених Конституцією. Що ж до повноважень, які характеризують виключно вітчизняний досвід, то до них віднесено, насамперед, надання висновку про відповідність законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам її статей 157 і 158. Основний Закон допускає у такому випадку лише матеріальний контроль, тобто контроль за конституційністю змісту законопроекту. Наведене повноваження практично не має аналогів у європейській практиці конституційної юрисдикції.

На відміну від органів конституційної юрисдикції в інших державах, у складі яких є територіальні автономії, Конституційний суд України уповноважений не тільки вирішувати питання конституційності правових актів представницького органу автономії (Верховної Ради Автономної республіки Крим), а й визнавати його дії або відсутність необхідних дій такими, що порушують Конституцію і закони України. Верховна Рада України на основі відповідного висновку Конституційного суду може достроково припинити повноваження представницького органу автономії. За Конституцією, найвищим судовим органом системи судів загальної юрисдикції є Верховний суд України. У відповідності з нормами Основного Закону, голова Верховного суду України обирається і звільняється з посади Пленумом Верховного суду таємним голосуванням. Судді обираються Верховною Радою України. Верховний Суд України діє у складі пленуму Верховного суду, судової колегії в цивільних справах, судової колегії в кримінальних справах і військової колегії. Як найвищий судовий орган держави, Верховний суд здійснює нагляд за судовою діяльністю загальних судів; у передбачених законодавством випадках розглядає справи як суд першої інстанції, у касаційному порядку, в порядку нагляду та у зв’язку з нововиявленими обставинами. Верховний суд України узагальнює судову практику, виносить матеріали узагальнення на розгляд Пленуму Верховного суду, який у своїх постановах дає роз’яснення застосування судами законодавства в процесі судочинства.

Обласні і прирівняні до них суди є апеляційною інстанцією у справах, розглянутих у першій інстанції районними (міськими) судами, і розглядають ці справи колегіальним складом суддів у судових колегіях в цивільних, адміністративних і кримінальних справах. Розглядають у першій інстанції кримінальні справи про злочини, за які може бути призначена виняткова міра, та злочини, вчинені окремими посадовими особами, для чого створюються суди присяжних.

Районні (міські) суди розглядають як суди першої інстанції усі цивільні та адміністративні справи одноособово та кримінальні справи одноособово або колегіально у складі трьох професійних суддів. У судах районного (міського) рівня застосовується спеціалізація суддів. Відповідно до законодавства України про судоустрій, військова колегія Верховного суду України здійснює нагляд за судовою діяльністю військових судів, що діють у Збройних силах України.

Здійснюючи правосуддя, суди захищають права і законні інтереси громадян, юридичних осіб і держави. Суди є незалежними у своїй діяльності, підпорядковуються тільки закону. Будь-яке втручання у здійснення правосуддя забороняється. Судові рішення не підлягають перегляду інакше, як судом, і у встановленому законом порядку. Судді є недоторканними, незалежними і підпорядковуються тільки закону. Судовий нагляд за законністю судових рішень загальних і арбітражних судів здійснюється, відповідно, Верховним судом України та Вищим арбітражним судом України. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Обов’язковою умовою формування в Україні демократичної правової держави, здійснення реального верховенства права є проведення судово-правової реформи, основним завданням якої повинно стати становлення сильної, дійсно незалежної при здійсненні функцій судової влади, здатної на підставі закону реально вирішувати завдання, що стоять перед правосуддям України. Найважливішою умовою успішного здійснення судово-правової реформи є подальші зміни у судовій системі, в органах попереднього розслідування, прокуратурі, чітке визначення компетенції міністерства юстиції, міністерства внутрішніх справ, служби безпеки України та їх органів на місцях.

Реформування судової системи України, почате за Концепцією судово-правової реформи (28 квітня 1992 року), дало певні результати. Але реалізація визначальних положень цієї Концепції дедалі більше гальмується. Деякі положення потребують уточнення. Здійснення реформи втрачає ефективність внаслідок її слабкого матеріально-технічного забезпечення. Соціально-правові реальності України зумовлюють потребу перегляду значної кількості положень реформи, визначених ще на старті державно-політичної незалежності.

Потреба у новому судоустрої України диктується рядом причин: по-перше, необхідністю забезпечення реальної незалежності суддів при розгляді справ від впливу виконавчої, законодавчої влад, окремих громадян, підпорядкування суду виключно закону. Створення відповідних гарантій незалежності, в тому числі й тих, що належать до регламентації статусу суддів. Достатнє фінансове та матеріально-технічне забезпечення діяльності судової системи. По-друге, необхідністю забезпечення максимальної доступності суддів населенню, необхідність забезпечення рівного права громадянам та юридичним особам на реальний захист їх прав і законних інтересів. Необхідністю забезпечення рівності усіх сторін перед законом і судом, надання рівних прав і обов’язків усім учасникам процесу, виключення жодної переваги будь-кого з них, диспозитивність і змагальність сторін у судовому процесі.

По-третє, практична реалізація в практиці судочинства презумпції невинності: обвинувачений повинен вважатися невинним, доки вина не буде доведена відповідно до закону і визначена судовим вироком, який набрав чинності. Реальна можливість надання безкоштовної юридичної допомоги малозабезпеченим громадянам за рахунок держави. Реальна можливість надання сторонам права апеляційного і касаційного оскарження судового рішення, неприпустимість винесення вироків і рішень у цивільних справах, які неможливо оскаржити.

По-четверте, практична диференціація форм попередніх розслідувань і судочинства, в том числі з урахуванням ступеня тяжкості злочину. Фактичний розгляд у судах справ суддями одноособове, колегіями професійних суддів, а також судом присяжних. Необхідність судового контролю за правомірністю процесуальних рішень слідчих органів і органів дізнання, які обмежують конституційні права громадян. Необхідність відшкодування шкоди особам, які потерпіли від злочинів, за рахунок держави.

Здійснення судово-правової реформи потребує дальшого зміцнення і чіткого визначення ролі Міністерства юстиції та його органів. У відповідності з діючим законодавством повноваження Міністерство юстиції України здійснює: кадрове, організаційне забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду і Вищого господарського суду), органів і установ юстиції; бере безпосередню участь у реалізації положень судово-правової реформи; організує професійну підготовку та підвищення кваліфікації суддів, фахівців органів і установ юстиції; забезпечує збір та опрацювання статистичних даних у сфері боротьби із злочинністю та правопорушеннями, веде й аналізує судову статистику; здійснює організаційне забезпечення діяльності експертних установ; здійснює керівництво державною виконавчою службою, державними нотаріальними конторами, органами реєстрації актів громадянського стану; веде державну реєстрацію і проводить експертизу нормативних актів міністерств і відомств України, місцевих органів державної влади і самоврядування, що стосуються прав і законних інтересів громадян; реєструє об’єднання громадян і політичні партії, юридичних осіб, включаючи суб’єктів підприємницької діяльності; реєструє приватних нотаріусів; здійснює контроль за діяльністю Української нотаріальної палати; розробляє проекти нормативних актів, систематизує законодавство України та ін. На Міністерство юстиції покладається керівництво пенітенціарними установами (крім їх охорони), службами виконання покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, реєстрація в’їзду в Україну і виїзду з неї, перебування в Україні іноземних громадян і осіб без громадянства, паспортна служба, а також підготовка кадрів для виконання вищезазначених функцій.

У побудові сучасної судової влади важливе місце займає адвокатура. Реформування адвокатури має на меті перетворення її на єдиний демократичний професійний правозахисний інститут відповідно до міжнародних норм і стандартів адвокатської професії і прав людини в напрямі посилення ролі адвокатури у захисті конституційних прав та свобод громадян. В Україні створюється єдина Національна палата адвокатів, в яку об’єднуються розрізнені адвокатські фірми, колегії, консультації, приватно практикуючі адвокати, що забезпечить цілісність адвокатури, досконалий механізм виконання покладених на неї завдань. Запроваджується державна реєстрація Міністерством юстиції усіх адвокатів і адвокатських об’єднань, створюється Єдиний реєстр адвокатів, які займаються адвокатською діяльністю. Розширюється участь адвокатів у захисті прав громадян, зокрема тих, що затримуються правоохоронними органами, а також у представництві інтересів потерпілих від злочину.

Отже, зміни у системі судової влади України — об’єктивний процес, продиктований масштабними явищами національного державотворення.

Література:

Білоус А. Політико-правові системи: світ і Україна. — К.: 2000.

Верховна Рада України: парадигми і парадокси. — К.: 1996.

Журавський В. Керівні органи Верховної Ради України // Держава і право: Збірник наукових праць. — Випуск 9. — К., 2001.

Мелащенко В. Конституційне право України. — К., 1994.

Шаповал В. Зарубіжний парламентаризм. — К., 1993. Концепція судово-правової реформи. — К., 1992.

Питання для повторення

? В чому суть і роль законодавчої влади?

? Що таке виконавча влада, яка її роль в суспільному житті держави?

? Яку роль відіграє судова влада?