2. Засоби, процес і види влади

Поняття засоби влади

Нерівномірний розподіл засобів (ресурсів) влади — найважливіша соціальна причина підкорення або непідкорення одних людей іншими. Засоби влади (ресурси) — «все те, що індивід або соціальна спільність можуть використати для впливу на інших» (Роберт Даль). Використовувані засоби або ті, які можуть бути використані для здійснення влади, називають основами або ресурсами (засобами) влади. Структурні засоби (ресурси) влади: закони, суд, державний апарат, загони примусу (міліція, поліція), партійна дисципліна, авторитет політичного лідера, центральна і регіональні структури тощо. Виділяють і такі типи ресурсів влади: страх, інтерес, переконання. Проте межі, що відділяють один ресурс (засіб) влади від іншого, умовні. Реальні політичні акції, тим більше реалізація політичного курсу, спираються на систему засобів влади.

Природно, засоби (ресурси) влади — всі ті засоби, використання яких забезпечує вплив на об’єкт влади відповідно з метою суб’єкта влади. Засоби (ресурси) влади — це або важливі для об’єкта цінності (предмети споживання, гроші тощо), або засоби, здатні вплинути на внутрішній світ, мотиви людини (телебачення, радіо, преса та ін.), або знаряддя, інструменти, механізми підкорення і владарювання — зброя, каральні загони та ін., за допомогою яких можна позбавити людину тих або інших цінностей, найвищою з яких вважається життя. Засоби влади, нарівні з суб’єктом і об’єктом влади, — один з найважливіших ресурсів (засобів) влади. Значимість засобів як основ влади відображена в теорії соціального обміну Пітера Блау та ін. В основі влади лежить нерівномірність розподілу засобів влади, яких не вистачає. Люди, які не мають засобів влади, одержують їх в обмін на виконання розпоряджень тих, хто має засоби, і тим самим одні потрапляють в залежність від інших, підкоряються їм. В процесі мобілізації засобів влади суб’єктом вони трансформуються у владу, що сприяє перетворенню певних засобів на вплив і систему взаємозв’язаних суб’єктів і об’єктів.

Засоби влади різноманітні. Багатоманітні і способи, методи задоволення різних потреб і інтересів людей. Американський соціолог Амітай Вернер Етціоні ділить засоби влади на утилітарні, примусові і нормативні. Утилітарні засоби влади — це матеріальні та інші соціальні блага, зв’язані з повсякденними інтересами людей. З їх допомогою влада, особливо державна, може «купувати не тільки окремих політиків, але й задобрювати цілі верстви населення». Утилітарні засоби користуються владою для заохочення і для покарання (зменшення зарплати недобросовісним працівникам та ін.). Примусові засоби влади звичайно виступають як заходи адміністративного покарання, якщо не спрацьовують утилітарні. Нормативні засоби влади включають засоби впливу на внутрішній світ, свідомість, ціннісні орієнтації і норми поведінки людини, забезпечують схвалення дій суб’єкта влади, прийняття його вимог. Якщо утилітарні і примусові засоби влади впливають на реальні обставини і через них на поведінку людей, то нормативні засоби влади впливають безпосередньо на свідомість і поведінку людей.

Важливішим сферам життєдіяльності суспільства властиві і засоби влади: економічні, соціальні, політичні і культурно-інформаційні.

Економічні засоби влади — це матеріальні цінності, необхідні для суспільного виробництва і споживання (засоби виробництва, родючі землі, корисні копалини, продукти харчування тощо).

Соціальні засоби влади — це здатність підвищення або зниження соціального статусу або рангу, місця в соціальній стратифікації. Соціальні засоби влади збігаються з економічними засобами влади. Так, багатство і прибутки — економічні засоби влади, але вони ж характеризують і соціальний статус (престиж, посада, освіта, соціальне забезпечення тощо).

Культурно-інформаційні засоби влади: знання та інформація, а також способи їх одержання та поширення — інститути науки і освіти, засоби масової інформації та ін. В сучасних умовах знання та інформація, вважає американський соціолог Олвін Тоффлер, стають найважливішими засобами. В індустріально розвинутих країнах знання, через свої переваги (безкінечність, доступність, демократичність), підкорили силу і багатство, стали визначальним фактором функціонування влади. В процесі розвитку суспільства традиційні засоби влади — сила, багатство втрачають свій вплив, хоча і не зникають повністю. Дійсну дійову владу набувають знання та інформація. Природно, в усіх країнах знання та інформація відіграють не однакову роль і не мають переваг перед економічними, соціальними засобами влади, але досить виразно проявляється в сучасному світі тенденція значимості знання та інформації як джерел влади.

Силові та інші засоби влади — це зброя та апарат фізичного примусу, спеціально підготовлені люди. В державі їх ядром є армія, поліція (міліція, служби безпеки, суд та прокуратура) і їх атрибути (будинки, спорядження, тюрми тощо). Силові засоби влади традиційно вважаються найефективнішим джерелом влади, тому що вони здатні позбавити людину вищих цінностей: життя, свободи, майна та ін. Практично суб’єктами влади (державою, політичними партіями) застосовуються в комплексі різні засоби влади. Але і сама людина — специфічний засіб влади. Люди — це універсальний, багатофункціональний засіб влади, що створює інші засоби влади. Людина — творець матеріальних благ (економічні засоби влади) та інформації (культурно-інформаційні засоби влади), солдат і партієць (політичні засоби), людина, яка володіє знаннями і поширює їх тощо. Використання засобів влади приводить в дію всі її компоненти, робить реальністю її процес, що володіє методами та способами владарювання, можливістю підкорення і покори та ін.

Дуже різноманітні і способи владарювання. Говорячи про накази і покору, маємо на увазі певний тип впливу на поведінку інших осіб, який відмінний від того, що звичайно називають впливом. Якщо радять студенту не пропускати занять, регулярно засвоювати теоретичні знання, творчо працювати над першоджерелами, критично ставитись до джерел тощо, і студент, послухавшись поради, відвідує заняття, систематично працює над засвоєнням знань та ін., то можна твердити, що студент рахується з думкою співрозмовника і той так на нього впливає. Впливали на студента аргументацією негативного і позитивного вибору. У таких відносинах відсутні елементи наказу і підкорення, а, отже, і елементи влади. Відсутні елементи влади у випадку, коли рекомендують кинути палити цигарки, попереджаючи, що йому загрожують тяжкі хвороби та ін. Навіть якщо рекомендація має форму наказу («негайно киньте палити цигарки!») вона є не що інше, як тільки вказівка на те, що паління цигарок небезпечне для здоров’я. По суті, не наказується і не забороняється, а лише роз’яснюється курцю, що це небезпечно для його життя. В дорозі на шляху деякі дорожні знаки показують і попереджають: найближча ділянка шляху небезпечна і, отже, треба дотримуватись особливої обережності. На відміну від них, є знаки, що забороняють ті чи інші дії і за які під страхом певної санкції вимагають, наприклад, обмеження швидкості до певної межі тощо. Тут служба, що поставила дорожній знак, користується правом влади у ставленні до використання дороги і наказує їм рухатися із певною обмеженою знаком швидкістю. Якщо деякі дорожні пришляхові знаки попереджали про небезпеку, тобто впливали на поведінку подорожніх, інформуючи їх про фактичне становище, то забороняючі і обмежуючі знаки пропонували вже подорожнім вести себе відповідно з певною, встановленою нормою. Але ще не досить гадати, що є наявність відносин влади у випадку віддачі наказу, розпоряджень тощо. Має бути ще і обґрунтоване переконання, що накази будуть виконуватись, що переконання не зустріне заперечення, заборони та ін. Тут виникає деяка складність у визначенні понять.

Звичайно ж, не завжди кожний, хто віддає накази відповідно з нормами, що існують в суспільстві, має владу. Адже може статись так, що влада перетворюється в фікцію, якщо масово, повсюдно не виконуються накази, розпорядження та ін. Така ситуація свідчить, що той, хто віддає накази та ін., не має влади, або його влада незначна, якщо тільки небагато з тих, хто одержав накази, розпорядження вважає необхідним їх виконувати. Та буває і таке становище, коли всі, кого стосуються накази, розпорядження завжди і повністю їх виконують. Зрозуміло, вводячи елементи покори наказами, розпорядженнями тих, хто здійснює владу, вноситься і певний елемент відносності. Отже, ті чи інші накази, розпорядження, вказівки, рекомендації виконуються в більшій або меншій мірі. Без покори нема влади, але ця покора — явище відносне. Процес владарювання упорядковується і регулюється спеціальним механізмом влади — системою організацій, об’єднань людей і норм, їх устрою і діяльності. У суспільстві механізмом влади виступають державні органи, право, політична система, політичний режим тощо.

Влада визначається панівним в країні соціально-політичним устроєм. Кожна влада складається з видів: політичного, економічного, сімейного та ін. Влада, в широкому тлумаченні, — сукупність владних відносин, система влади, основою якої виступає волевиявлення народу, або певної соціальної структури, соціальної спільності, певної соціальної верстви та ін.

Волевиявлення — джерело влади, а сама влада здатна, не вдаючись до організації власної волі, безпосередньо приймати владні рішення, що стають нормою для всіх учасників вольового акту. Та влада — це і організаційний аспект, функціональне владне навантаження — право, тобто влада інститутів — політичних, соціальних, — механізмів політичної системи суспільства, а в суспільній організації — влада обраних нею органів. Все це дає можливість правильно орієнтуватися в системі владних механізмів, політично зріло брати участь в їх формуванні і реалізації влади.

Влада — це реальна можливість здійснювати свою волю в соціальному суспільному житті, нав’язуючи її, якщо необхідно, іншим. Відповідно до засобів влади, на яких будується, виділяються і види влади: економічна, соціальна, духовно-інформаційна, примусова (яку часто називають політичною) і політична. В залежності від суб’єктів, влада ділиться на державну, політичну, профспілкову та ін.

Що ж таке політична влада? Політична влада — певний аспект відносин між великими соціальними спільностями людей. Політична влада — це політичне панування, політико-правова гарантія певного типу економічних, соціальних відносин, один з видів авторитету, власне, політичного авторитету. Політична влада — один з найважливіших проявів влади, що характеризується реальною здатністю певної соціальної спільності (класу, страту, нації або іншої соціальної спільності), а також індивідів, які відображають її інтереси, здійснювати, реалізувати свою волю за допомогою політики і правових норм. Політична влада — це політичні відносини, які відповідають соціально-структурним інтересам, що випливають з відносин власності на засоби виробництва, що обумовлюють соціальні переваги і авторитет власника, а, отже, приводять до створення суб’єкта і об’єкта влади, тобто до відносин панування і підкорення.

Повна тотожність влади і авторитету властива первісному суспільству, з ускладненням і розвитком на окремих етапах зростала відмінність між владою і авторитетом. Чим більше непримиримості між управляючими і управлінцями, тим більше примусу, насилля, тим більше падає авторитет управлінця. В ряді визначень влада характеризується як цілеспрямований вплив соціальної спільності, верстви, індивіда (носія влади) за допомогою певних засобів (знарядь влади) на підвладних (класи, особи, спільності), внаслідок чого підвладна сторона змушена виконувати владу носія. В прямому розумінні влада — одна з функцій уряду і його органів, суспільства і його органів, глави сім’ї тощо, яка полягає в примусовій згоді діяльності осіб, які входять до однієї і тієї держави, суспільства, сім’ї та ін. Влада діє в межах формальних структур, визначає поведінку людей за допомогою стимулів і санкцій, системи статусів, посад, престижу та ін.

Природно, визначення політичної влади як організованого насилля одного класу для придушення іншого стосується політичної влади в антагоністичному, непримиренному суспільстві, тому що тут є насилля над іншим класом і соціальними верствами. Політична влада як насилля, примус відсутня в суспільстві, де відсутні класи, відсутні непримиримі відносини. Політична влада є всяка заснована на насиллі, примусі, влада однієї групи людей над іншою групою або іншими групами людей в умовах антагоністичного суспільства. Для здійснення політичної влади необхідні всі ті елементи, що взагалі потрібні для здійснення влади, а також суспільного поділу між групою (групами), що здійснюють владу, і групою (групами), стосовно якої влада здійснюється, і організований примус як основа здійснення влади.

Функції політичної влади визначені їх змістом: формування політичної системи суспільства, організація його політичного життя, політичних відносин, що включають відносини між державою і суспільством, суспільними групами, класами, асоціаціями, політичними інститутами, апаратами і органами державного управління, політичними партіями, громадянами та ін., управління справами суспільства і держави на різних рівнях; керівництво органами влади і політичними, а також неполітичними, процесами, контроль політичних та інших відносин і нарешті — створення певного, характерного для того або іншого суспільства типу управління, політичного режиму і державного ладу (монархічного, республіканського), відкритого або закритого, замкнутого, відгородженого від держави (автократичного) суспільства, властивої певній державі політичної системи, відповідних їй політичних відносин та інших політичних характеристик командування і виконання — два рівних універсальних принципи влади. Вони невіддільні і взаємодіють, як і дві особи, — схильна владарювати (владна) підкоряюча і сприймаюча владу. Обидва типи суспільно необхідні, відтворюються в формі великих політичних структур і відносин між ними — держава і суспільство, уряд та маси та ін.

Що таке державна влада? Чи тотожна політична влада державній владі? Будь-яка державна влада розуміється як політична влада. Проте не всяка політична влада є державною владою. Не погоджуючись з поглядами російського філософа Петра Струве про те, що основною рисою держави нібито є примусова влада, слід відмітити, що примусова влада є в усякій людській співдружності: і в родовому устрої, і в сім’ї, але держави тут не було. Ознакою держави є наявність особливого класу осіб, в руках якого зосереджується влада.

Звичайно ж, державна влада — це влада, здійснювана спеціальним, відособленим апаратом, створеним саме для управління. В умовах первісного суспільства (в усякому випадку, на занепаді його існування) політична влада (князі, віче, суди, старійшини та ін.) уже існує, але відсутній відокремлений апарат здійснення влади. Відсутня ще і держава. Ускладнення суспільних, соціальних відносин привело до виникнення держави: утримання політичної влади, а тим більше економічних привілеїв, що зосереджуються у панівного класу, який зароджувався, вело до створення спеціального апарату примусу. Разом з появою приватної власності на засоби виробництва, а слідом за нею — антагонізму економічних відносин виникає інститут — установа, яка не тільки відгороджувала б заново надбане багатство окремих осіб від комуністичних традицій родового ладу, що не тільки зробило б раніше надто малоцінну приватну власність священною і це освячення оголосило б вищою метою всякого людського суспільства, але й поклала б відбиток загального суспільного визнання розвитку однієї за іншою нових форм власності, а, отже, і невпинне прискорення нагромадження багатства, — що увічнювало б не лише початок поділу суспільства на соціальні класи, але й право іншого класу на експлуатацію неімущого і панування імущого над неімущим. I така установа з’явилась. Знайдено державу.

Держава аж ніяк не є силою, нав’язаною суспільству ззовні. Держава є продукт суспільства на певному етапі, ступіні розвитку, визнання, що суспільство заплуталось в невирішених суперечностях з самим собою, розкололось на непримиримі протилежності, позбутися яких суспільство безсиле. А щоб протилежні класи, соціальні спільності з суперечливими економічними інтересами не пожерли один одного, суспільство не погрузло в безплідній боротьбі, необхідна сила, що стоїть над суспільством, сила, що усмиряла, примиряла б сутички, тримала б його в межах порядку та ін. I такою силою стала держава.

Отже, державна влада має певні характерні риси. Це влада, що здійснюється за допомогою відокремленого на певній території державного апарату. На територію поширюється державний суверенітет. Територія підконтрольна, підвладна, державним структурам надається можливість вдаватись до засобів організованого і законодавчого правового насилля. Державна влада — це найвище, найповніше відображення політичної влади — є політично найрозвинутішою владою. Державна влада — явище історичне. Поняття політична влада і державна влада переплітаються з поняттям класове панування. Та недоцільно ототожнювати класове панування з усякою владою і бачити будь-яку владу, що випливає з власності на засоби виробництва. Влада заснована на участі і прийнятті рішень, на думку політолога Єжі Вятра, здійснюється в найрізноманітніших типах колективів, де існує нерівність в розподілі; влада спирається на різноманітні принципи і різноманітні цінності, що складають зміст рішень, в прийнятті яких полягає здійснення влади. Один вид влади буває обов’язком батька в сім’ї, інший — лідера політичної партії, третій — майстра в цеху, власника найзначніших багатств на ринку та ін. Класове панування є кваліфікована форма верховної влади; її основа — переважання того або іншого типу власності на засоби виробництва — охороняється системою суспільних норм і санкцій.

Економічна влада — це об’єктивно обумовлені матеріальними потребами життя суспільства відносини, в яких власник засобів виробництва підкоряє своїм інтересам інтереси інших учасників виробництва, причому робить це, керуючись саме правом власника, що, звичайно, знаходить і своє правове підкріплення, правову основу. Такий порядок належить до матеріального і духовного виробництва.

В звичайні, відносно спокійні періоди розвитку суспільства економічна влада домінує над іншими видами влади, тому що економічний контроль, підкреслює австрійський соціолог Фрідріх Хаєк, це не просто контроль однієї з сфер людського життя, ніяк не зв’язаний з іншими, це контроль над засобами досягнення всебічної мети.

Тісно зв’язана з економічною владою і влада соціальна. Якщо економічна влада передбачає розподіл матеріальних благ, то соціальна — визначає положення статусу, посад, пільг і привілеїв в соціальній структурі суспільства. В сучасних умовах за допомогою соціальної політики держави впливають на соціальне становище населення, викликаючи тим самим його лояльність і підтримку. В Італії, Швеції, Федеративній Республіці Німеччині та інших країнах Європи, Латинської Америки і Азії, США і Канади проявляється тенденція: прагнення до розподілу економічної та соціальної влади і до демократизації соціальної влади. На підприємствах дедалі більше утверджуються правові норми: власник позбавлений права приймати або звільняти працівника, особисто визначати йому розмір заробітної плати, підвищувати або понижувати в посаді, змінювати умови праці тощо. Всі ці соціальні питання регулюються законодавством і колективними трудовими угодами і вирішуються за участі профспілок, виробничих рад, державних і громадських бюро по найму робочої сили, суду та деяких інших державних і громадських установ.

Духовно-інформаційна влада — це влада над людьми, що здійснюється за допомогою наукових знань, інформації. В сучасних умовах без опори на знання влада в суспільстві не може бути ефективною. Для безпосереднього впливу на свідомість людей, забезпечення їх лояльності і підтримки ними уряду і його рішень саме широко використовується знання та інформація, за допомогою інститутів соціалізації (школа, інші освітні установи, культурно-освітні товариства, асоціації та ін.), засобів масової інформації здійснюється саме вплив, дія на людей, формується покора за переконанням, обґрунтовуються мотиви і свідомість, ціннісні орієнтації та ін. Духовна влада здатна служити різній меті: поширенню об’єктивних відомостей інформації про діяльність уряду, становище суспільства, маніпулювання, вдаючись до різних методів обману, управління свідомістю і поведінкою людей, всупереч їх інтересам, а нерідко і волі.

Спираючись на силові засоби, примусова влада здійснюється над людьми за допомогою застосування або загрози застосування фізичної сили. Нерідко примусова влада ототожнюється з владою політичною. Однією з важливіших відмінних ознак політичної влади є, безумовно, легальне використання сили в межах всього суспільства. Та насилля, фізичний примус використовується і неполітичною владою (у стосунках між підприємцями і робітниками, між деспотом — главою сім’ї і її членами, між ватажком і членами злочинної шайки та ін.).

Існують і такі види влади: сімейна, профспілкова, партійна та ін. За широтою їх розповсюдження виділяється міжнародний рівень — міжнародні організації: ООН, НАТО та ін., центральний рівень — центральні органи держави, засоби масової інформації, середній рівень — підкорення центру, організації — обласні, районні та ін. і низовий рівень — влада в первинних об’єднаних малих групах та ін.

За функціями влада поділяється на законодавчу, виконавчу і судову.

За способами взаємодії суб’єкта і об’єкта влади — демократична, авторитарна та інші влади.

Політична влада відрізняється рядом особливостей. По-перше, політична влада в межах держави використовує силу і примус легально. По-друге, для всякої іншої влади обов’язкові верховні рішення політичної влади. В компетенцію політичної влади входить і право обмеження впливу могутніх корпорацій, засобів масової інформації та інших установ або ж повна їх ліквідація. По-третє, політична влада відрізняється публічністю, тобто загальністю і безособовістю. На відміну від існуючих невеликих груп приватної особистої влади, політична влада звертається від імені всього суспільства до всіх громадян. По-четверте, політична влада відрізняється моноцентричністю, наявністю єдиного центру прийняття рішень. На відміну від політичної влади, економічна, соціальна, духовно-інформаційна влади поліцентричні. Адже відомо, що в ринкових демократичних суспільствах існує багато незалежних власників, засобів масової інформації, соціальних фондів тощо. I, по-п’яте, політична влада, і особливо держава, використовують не тільки примус, але й економічні, соціальні і культурно-інформаційні засоби влади.

У складній взаємодії перебувають різні види суспільної влади. Важливішою серед видів суспільної влади багатьма політологами Заходу, в тому числі і марксистської орієнтації, вважається влада економічна, влада власників засобів виробництва та інших суспільних багатств. Коли в ринковому суспільстві все має ціну і грошове відображення, а більшість засобів матеріальних цінностей належить великим власникам, капітал широко використовується і для сильного впливу на проведення виборчих компаній і підсумки виборів, для підкупу політиків та ін. Зосередження економічної влади у великих власників створює загрозу встановлення плутократії — прямого політичного правління невеликої групи багатіїв. У сучасних західних демократіях конкуренція між власниками, політичний вплив середнього класу, демократична держава і громадськість стримують всевладдя великого капіталу. Зазнаючи сильного впливу економічної влади, все ж досить самостійна політична влада здатна мати над економічною владою верховенство, підкоряючи її своїй меті. Домінуючий вплив на суспільство може в певних умовах виявляти і духовно-інформаційна влада. Її монополізація певним угрупованням може забезпечити їй перемогу на виборах і тривале збереження панування в суспільстві, незважаючи на неефективність економічної і іншої політики. В демократичному суспільстві існує розподіл влади між державою, політичними партіями та групами інтересів, а також самою державною владою, на законодавчу, виконавчу і судову, в духовній сфері — доступність освіти, культурно-інформаційна багатоманітність.