2. Екологічна криза цивілізації: відображення суперечностей суспільства і природи

Традиційне спрямування економіко-технологічного розвитку цивілізації привело до глобальної екологічної кризи. Екологічні й економічні інтереси суспільства за своїм змістом, метою і методами досягнення поки що є протилежними, аніж тотожними. Економічні ж інтереси відображають соціальні закони розвитку суспільства. Економіка орієнтується на задоволення, насамперед, матеріальних потреб, яке здійснюється шляхом нищівної експлуатації природних і людських ресурсів. Заради досягнення миттєвого, нерідко досить сумнівного економічного результату завдається величезної шкоди географічним регіонам, а потім величезним напруженням сил починається рятування. Техніка, велике творіння людини, стала вирішальним фактором змін у біосфері. Однак, раціоналізуючи людську діяльність, техніка викликає й негативні наслідки. Людина, потрапляючи під всевладдя техносфери, перевтілюється духовно заради все тих самих споживацьких потреб. Поріднившись зі своїм творінням — технікою, людина стає матеріально і морально відчуженою від природи, дедалі перевтілюючись у конструктивний елемент техносфери. Сприяє цьому і сама атмосфера споживацтва.

Суперечності між економічними потребами суспільства і можливостями навколишнього середовища компенсувати збитки, завдані йому втручанням людини в природу, набувають дедалі більшої гостроти. Ось чому в 1992 році в Ріо-де-Жанейро на конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку обґрунтовано питання про переорієнтацію розвитку цивілізації на новий шлях: від прискореної технізації і споживацтва — до ідеології виживання. Ідеологія виживання потребує зміни морально-політичних позицій людства. Екологія природи стає невіддільною від екології духу. Це зумовлює зміну економічної позиції на екологічну. З кінця ХХ ст. — початку XXI ст. почалася екологічна криза. Визначальними елементами навколишньої природи є: атмосфера, гідросфера, літосфера і біосфера, між якими відбувається збалансований колообіг речовин, рушійною силою якого виступає сонячна енергія.

Атмосфера — це зовнішня газова оболонка Землі, життєдайний буфер між Космосом і поверхнею Землі, носій тепла, вологи, захисник екологічних систем від згубних ультрафіолетових випромінювань, важливий фактор фотосинтезу. Це своєрідний «скафандр» для Землі і одночасно велетенський резервуар кисню. Дані свідчать, що в атмосферу щорічно викидається 110 млн т оксиду сірки; 70 млн т оксиду азоту; 180 млн т оксиду вуглецю; 70 млн т неочищених отруйних газів; 60 млн т завислих часток; 700 тис. т фреонів (сполук тяжких металів); 500 тис. т свинцю; 100 тис. т токсохімікатів; 10 тис. т ртуті та ін. Встановлено, що 80 % кисню постачає в атмосферу морський фітопланктон, 20 % тропічні ліси та інша рослинність. Але рівновага порушена антропогенними чинниками. Щорічно кількість кисню в атмосфері зменшується на 10 млрд т (вистачило б для дихання кількох десятків мільярдів чоловік). А промисловість, наприклад, США, Японії, Німеччини взагалі живе за рахунок інших, бо споживає кисню більше, аніж утворюється на територіях цих країн. Або, скажімо, лише один сучасний пасажирський реактивний літак протягом 8 годин польоту поглинає 50—75 т кисню, викидаючи в атмосферу десятки тонн вуглекислого газу. Відтворити таку втрату кисню протягом доби в змозі масив площею 25— 30 тис. га. I все ж витрати атмосферного кисню поки що компенсується його утворенням в процесі життєдіяльності рослинності суші і Світового океану.

Виникла реальна загроза зміни клімату і порушення енергетичного балансу планети, що пов’язано із значним виділенням вуглекислого газу. Звичайно, вуглекислий газ є необхідним компонентом фотосинтезу рослин. Але при спалюванні органічного палива, вирубці лісів, розорюванні степів, гнитті, вулканічній діяльності вуглецю продукується все більше, що може привести до підвищення середньорічної температури. Слід також зазначити, що протягом тисячоліть середньодобова температура на Землі становила 15 градусів за Цельсієм. Впродовж останніх ста років температура підвищилась на 0,5-0,6 градуса і за деякими прогнозами до середини XXI ст. може зрости на 1,5—2,5 градуса, що неминуче приведе до так званого парникового ефекту, тобто до підвищення температури земної поверхні. Небезпека парникового явища непередбачувана, бо зміняться характеристики опадів, вітру, хмар, морських течій, айсбергів тощо. У середніх широтах значно збільшиться посушливість, клімат стане напівпустельним, урожаї різко знизяться, а на узбережжях очікується значне підвищення рівня Світового океану за рахунок танення льодовиків Антарктиди, а отже — і затоплення багатьох прибережних районів. Станеться велике переселення народів. Спеціалісти стверджують, що за останнє століття рівень Океану піднявся на 10—12 см. Нині процес прискорився у декілька разів. Щорічно третина берегової лінії відступає приблизно на один метр, а на деяких ділянках, зокрема в штаті Луїзіана (США), до 30 м на рік. У повітрі циркулюють створені людиною отруйні речовини, які призводять до мутагенного забруднення. Так, якщо в середині 40-х років ХХ ст. 0,7 % народжених становили неповноцінні діти, то на початку XXI ст. маємо вже понад 10 % неповноцінних немовлят. Це загрожує зміною генофонду людства.

Спостерігається значна деформація озонового шару як наслідок попадання у верхні шари атмосфери оксидів азоту, брому та хлорорганічних з’єднань, які і розкладають озон на кисень. Оксиди азоту створюються бактеріями з азотних добрив, внесених у ґрунт і перенесених у стратосферу. Особливої шкоди озону завдають польоти висотних літаків та запуски космічних кораблів (зокрема, на твердому паливі), вихлопні гази, що мають багато оксидів азоту. Так звані фреони широко застосовуються в холодильниках, рефрижераторах, для очищення мікросхем, в аерозольних упаковках для лаків, дезодорантів, фарб та ін. Надзвичайне занепокоєння викликає витік антарктичного озону (40— 50 %). Якщо раніше пульсуюча діра відновлювалася, то з кінця 80-х років ХХ ст. існує постійно і має тенденцію до розширення. З озоновою дірою ще багато незрозумілого, і це потребує активізації спільних дій різних держав. Ще у 1985 році 28 держав — виробників фреону уклали Віденську конвенцію з охорони озонового шару. Велику загрозу становлять кислотні дощі, які утворюються внаслідок взаємодії атмосферної вологи з продуктами неповного згорання палива на ТЕЦ, промислових підприємствах, в автомобільних двигунах. Сірчана й азотна кислоти у вигляді дрібних краплин переносяться на величезні відстані і випадають кислотними дощами. Наслідки надто тяжкі: гинуть ліси, комахи, тварини, руйнуються будівлі, виводяться із сівозміни ґрунти.

Стан повітряного середовища в Україні, як і в багатьох інших країнах, явно незадовільний, а в деяких регіонах (Маріуполь, Кривий Ріг, Запоріжжя та ін.) — вкрай загрозливий. Тривалий період диктат центру впливав на відповідну структурну деформацію народного господарства, коли перевага надавалася розвитку сировинно-видобувних і металоливарних (металургійних, гірничорудних, хімічних), досить брудних і надзвичайно екологічно небезпечних галузей промисловості. Економіці України властива також висока питома вага ресурсних та енергоємких технологій, впровадження і нарощування яких у промисловості та сільському господарстві здійснювалося дешевим способом — без будівництва відповідних очисних споруд. Злочинна діяльність всевладних монополій — одна з основних причин безпрецедентного радіаційного і хімічного забруднення величезних територій. Роки безконтрольної експлуатації багатств України привели до того, що у багатьох районах забруднення повітря у десятки разів перевищує гранично допустимі норми. Хіба не вражають такі дані: територія України становила 2,7 % колишнього Союзу, а шкідливих викидів на неї припадало майже 30 %. Це 17 млн т шкідливих речовин, тобто по 300 кг на кожного жителя, а в деяких регіонах, наприклад, Донецько-Придніпровському, — 500 кг і більше (у Кривому Розі — 1,6 т на мешканця, що становить 10,1 % усієї кількості викидів в Україні). Одне з провідних місць у забрудненні атмосфери належить автотранспорту — понад третина об’єму викидів забруднюючих речовин в Україні, а в деяких містах більше, ніж половина. Велику стурбованість викликає неблагополучна екологічно столиця України. Так, Київ, який по суті не має металургійної і видобувної промисловості, за загазованістю повітря, в тому числі й автотранспортом, попереду промислових центрів — Запоріжжя, Кривого Рогу, Харкова, Макіївки, Алчевська та ін.

Гідросфера — водна сфера Землі в сукупності всіх вод земної кулі: океанів, морів, льодовиків, підземних вод, річок і озер. Земля майже на три чверті покрита водою. Арістотель вважав воду одним із головних елементів побудови світу, адже немає іншого природного тіла, яке могло б зрівнятися за впливом на перебіг найграндіозніших геологічних процесів. Разом з тим вода є найважливішим компонентом навколишнього середовища. З розвитком хімічної, нафтохімічної, гірничорудної, целюлозно-паперової промисловості та комунікацій склад води швидко погіршується. Йде дестабілізація Світового океану. Вважають, що життя вийшло із Світового океану. Якщо так, то сучасна технічна цивілізація відвела Світовому океану роль гігантського смітника. Загальна вага забруднюючих відходів складає тут мільярди тонн на рік. Із них найшкідливішими є нафта і нафтопродукти — 5— 10 млн т. залізо — 320 млн т, азот і фосфор — 62 млн т, вуглеводи — 1 млн т, свинець — 200 тис. т, ртуть — 5 тис. т щорічно. Моря й океани заповнені твердими і побутовими відходами (понад 20 млн т), радіоактивними речовинами (внаслідок випробовування водневих бомб, ядерних реакторів, криголамів, підводних човнів тощо). Світовий океан не витримує такого навантаження: гине морська флора і фауна. Постійно розширюються зони екологічних катастроф. До них, внаслідок аварій величезних нафтових танкерів, увійшли Північне, Балтійське, Ірландське, Баренцеве та інші моря. Саме такі аварії спричинили так зване явище червоних припливів (гігантське розмноження раніше не відомих одноклітинних водоростей, що покривають величезні акваторії).

Проблема забезпечення людства прісною водою дедалі більше загострюється. Якщо в стародавній період її споживання на душу населення становило 12—18 літрів на добу, то тепер — від 200 до 400 літрів. Дуже швидкими темпами споживання води зростає в промисловості. Так, тільки за століття загальне споживання води зросло в 7 разів, а на промислові потреби — у 21 раз, що становить 20 % від загального рівня її споживання. Передбачається, що до кінця XXI століття споживання води зросте ще в 1,5 рази. Потреба в воді зросла не тільки в пустельних районах, а й в густонаселених. За даними ВООЗ, 80 % інфекційних захворювань (малярія, тиф, трахома тощо), якими вражено понад 1 млн жителів планети, пояснюються невирішенністю водних проблем. Нині сотні мільйонів жителів Землі фактично не мають доступу до питної води, а багато людей вживають забруднену, що і веде часто до смертельних наслідків (близько мільйона щорічно). За підрахунками дослідників, для забезпечення водою відповідно до санітарних норм слід збільшити її споживання у 8 разів. Забруднення прісної води залежить і від споживачів. Це промисловість, сільське господарство, комунальне господарство, транспорт тощо. Великої шкоди водам завдає спуск у них теплих вод різних енергетичних установок (ТЕС, АЕС). Це веде до порушення умов нересту риб, їх захворювання і навіть загибелі.

В сучасних умовах вода майже в половині всіх річок і озер не придатна не лише для життя, а й для нормального існування мешканців водойм. Великі водні артерії — Рейн, Ганг, Міссісіпі, Амазонка, Сена, По, Дунай, Волга, Дністер, Дніпро та інші — знаходяться в катастрофічному стані. Експерти передбачають, що у Німеччині до кінця XXI ст. літр чистої питної води коштуватиме стільки ж, скільки літр рейнського вина. Якщо підрахувати запаси байкальської води — 23 км³, то їх вартість становитиме 1,6 трлн доларів. Шкода, але найкраще озеро в світі, з найбільшими запасами прісної води, причому найкращої якості, опинилося в критичному стані. І виною — бездумна гігантоманія, що породила на чудо-озері найбрудніше з усіх виробництв — целюлозно-паперове. Антропогенною катастрофою величезного масштабу стала і трагедія Аралу — годувальника мільйонів людей, чудового регулятора клімату Середньоазіатського регіону. Але проблема не тільки в забрудненні водойм. Помітним є виснаження і отруєння найцінніших і доступних джерел прісної води, зокрема ґрунтової, відновлення чистоти якої, як вважають фахівці, може тривати 300—400 років. Зрозуміло, що втрати від виснаження джерел та забруднення ґрунтових вод оцінити просто неможливо.

Водні артерії України мають величезне значення. Основним джерелом водопостачання є річковий стік. В Україні стічні води становлять 50—85 млрд м³, що, порівняно з Бразилією (9900 млрд м³), є досить скромним. Причому абсолютна більшість річкового стоку припадає на Південно-Західний економічний регіон (70 %), а на Донецько-Придніпровській і Південний, де мешкає 60 % населення, лише 30 %. Але саме тут найбільша кількість водомістких виробництв. Це і привело до будівництва 1087 малих і великих водосховищ. Гігантоманія перетворила красень-Дніпро на каскад водосховищ, внаслідок чого повноводна, зі стабільною екологічною системою, третя за величиною ріка в Європі втратила свої незліченні багатства: заплавні луки, безмежні пасовища, сади, ліси, родючі чорноземи, флору і фауну, сотні сіл, а з ними — культурну тисячолітню самобутність жителів. Річковий режим Дніпра дедалі більше трансформується в озерний, різко уповільнений водообмін і утворення зон замору. Досить небезпечною є і концентрація радіонуклідів у Київському водосховищі та Прип’яті.

Літосфера є зовнішньою твердою оболонкою Землі. Склад її досить різноманітний. Спостерігаються дедалі більші ерозія і засолення ґрунтів, наступ пустель. Ґрунти є одним із найважливіших природних ресурсів. Це саме ті природні утворення, що забезпечують родючість, до того ж вони є унікальним фільтром і нейтралізатором природних і стічних вод. Загальна площа орних земель суші становить близько 1,5 млрд (10-11 % площі суші), пасовищ і сінокосів — 3 млрд га (20 % суші). Резерви сільськогосподарських угідь повністю вичерпані. На кожного мешканця планети припадає 0,4 га орної землі, 75 % ґрунтів — малопродуктивні. Стан ґрунтового шару викликає серйозне занепокоєння. Сучасні втрати продуктивних ґрунтів становлять 6— 7 млн га за рік. Тільки в результаті ерозії з сільськогосподарських угідь щорічно вивітрюється 26 млрд т ґрунту. За прогнозами ООН до початку XXI ст. людство уже втратило третину ґрунтів, які мало у своєму розпорядженні ще в 70-х роках ХХ ст. Опустелення веде до деградації пасовищ і зниження виробництва продуктів харчування. Засуха і опустелення ведуть до голоду і зубожіння. У середині 80-х років ХХ ст. близько 3 млн жителів країн Африки (на південь від Сахари) загинуло в результаті засухи. 70 % всіх засушливих земель — майже половина вже постраждали від деградації ґрунтів. Головна причина деградації ґрунтів — низька рільнича культура землеробів, недотримання сівозмін, панування монокультур, вітрова і водна ерозії, часті оранки, культивації, перевипаси худоби, вирубка лісів у водоохоронних зонах та ін.

Інтенсивне використання земних надр зрештою веде до їх виснаження. За останні півстоліття людство підняло нагора стільки сировини, скільки за всю попередню історію. Недосконалість технологій веде до жахливих наслідків. Адже за прямим призначенням використовується лише близько 5 % сировини, а понад 95 % йде у відвали, терикони, забруднюючи навколишнє середовище. Нині підраховано, що невичерпних ресурсів практично немає. Так, алюмінію вистачить на 570 років; заліза — на 250 років; олова, міді, цинку — на 25—35 років; золота, срібла, нікелю — на 50 років. Але якщо відсталі країни піднімуться до рівня розвинутих у видобуванні та використанні природних ресурсів, то резерви вичерпаються значно раніше. Міжнародні експерти підрахували, що за сучасних темпів видобування навіть найбільші у світі родовища нафти незабаром вичерпаються: у Кувейті — через 220 років, в Ірані — через 114 років, в ОАЕ — через 72 роки, в Саудівській Аравії — через 68 років. Зростаюча криза природних ресурсів зумовила необхідність освоювати Світовий океан, який, як відомо, є складом величезних запасів корисних копалин, біологічних та енергетичних ресурсів. Землі забруднюються важкими металами та іншими компонентами промислових викидів, інтенсивно накопичуються в них залишки мінеральних добрив і пестицидів. Із 170 видів пестицидів, які застосовуються на території України, 49 — особливо небезпечні.

Непоправної шкоди землеробству завдають інтенсивні розробки корисних копалин. Візьмемо Донецько-Придніпровський регіон. Гігантські, нескінченні терикони з відвальних порід, що зайняли місце родючої землі, горять, виділяючи отруйні гази, пилюку. Гірничо-збагачувальні комбінати залишають велетенські кар’єри глибиною в сотні метрів і довжиною в кілометри, сіроруду пилюку, кіптяву, дим, отрута яких розноситься на десятки кілометрів, просідання, обвали, зниження рельєфу, виділення метану, забруднення підземних вод та ін. Майже весь регіон непридатний для цивілізованого життя. Питання рекультивації земель, ресурсозбереження та максимального використання вторинних ресурсів стоїть гостро.

Біосфера — це молода і разом з тим динамічна сфера Землі. За визначенням Володимира Вернадського, біосфера — цілісна геологічна оболонка Землі, що населена життям і перетворена ним. Біосфера — це форма існування життя на Землі, або, по-іншому, — це сукупність живих організмів та неорганічних речовин, які і формують середовище мешкання організмів і так або інакше включені в біотичний колообіг (біота — це сукупність рослин і тварин, їх взаємодія). Біосфера дуже схожа на єдиний гігантський суперорганізм, де автоматично підтримується гомеостаз — динамічна сталість фізико-хімічних та біологічних властивостей середовища. Володимир Вернадський вважав, що біосфера — це стійка динамічна система, рівновага в якій встановилася в основних рисах й незмінно діє сотні мільйонів років. Вчений мав на увазі сталість загальної маси біосфери, маси живої речовини, її енергії і середнього хімічного складу всього живого. Стійкість біосфери обумовлена її складністю, а ієрархічність побудови (тобто роль кожного із величезної кількості видів організмів у загальній системі) забезпечує їй виняткову усталеність і саморегуляцію.

Поява на Землі людини докорінно змінила еволюцію біосфери. На порозі третього тисячоліття, з подальшим розвитком технологічної сфери обсяги змін стають такими, що вже загрожують існуванню самої людини. Нині спостерігаємо, як відбуваються, наприклад, захворювання і загибель лісів. А ліси — це енергетична база біосфери. Саме в них сконцентровано майже 90 % усієї фітомаси суші. Ліси краще за інші види рослинності виконують санітарно-гігієнічні, оздоровчо-відновлювальні, естетичні та економічні функції. Особливу стурбованість викликають тропічні ліси, що займають 7 % земної поверхні. На сучасному етапі половина лісів винищена і площа їх продовжує зменшуватися. Практично повністю зникли ліси в Нігерії, Ефіопії, Еквадорі, на Мадагаскарі, атлантичному узбережжі Бразилії. На Всесвітньому екологічному форумі (Ріо-де-Жанейро) бразильський уряд, посилаючись на тяжкий економічний стан, знову відмовився припинити винищення унікальних, справді неповторних видів дерев. В найближчі двадцять років буде знищено майже половину їх площі (до 15 млн км), що, крім усього іншого, приведе до охолодження атмосфери. Глобальне забруднення вод, ґрунтів, атмосфери уже привело до масового захворювання та загибелі лісів Європи, Північної Америки та Азії.

Зникнення лісів — смертельно небезпечне явище. Уже зараз воно викликає суттєві зміни кліматичних умов, водного режиму, сповзання ґрунтів. Знищивши тропічний та сибірський ліс, людство ризикує втратити майбутнє. Важко переоцінити санітарно-охоронне, рекреаційне, водоохоронне значення лісів для природного комплексу України. Ще донедавна ліси покривали більше половини суші, тепер же, на початку XXI ст. — ледь 14 % (проти 29 % — у світі). На одного мешканця припадає всього 0,2 га лісів (у світі 1,4 га). Лісові насадження зазнають інтенсивного антропогенного впливу. У промислово розвинутих регіонах відбуваються пошкодження і навіть загибель лісів від шкідливих викидів та скидів. Хоч промислово-експлуатаційне значення лісів України обмежене, їх по-хижацьки продовжують знищувати, особливо в унікальних регіонах — в Карпатах, на Поліссі, в Криму.

На початку XXI ст. на земній кулі під загрозою зникнення близько 20—25 тис. видів рослин (усього їх налічується 400 тис. видів, з яких 1,5 тис. — культурні рослини). Благодатні природні умови України сприяли розвитку багатої та різноманітної флори. Зареєстровано, що в Україні зростає близько 5 тис. видів диких рослин та близько 1 тис. культурних. Враховуючи сучасний стан біосфери, охорона рослинності стає важливим державним і міжнародним завданням. Зменшується кількість тварин та місць їх мешкання. У природі все тісно взаємопоєднане, а тому найменші зміни в якомусь регіоні можуть привести до несподіваних наслідків. Так, в середині 80-х років ХХ ст. через масовий вилов жаб (150 млн особин) в Індії та Бангладеш з подальшою їх відправкою гурманам Європи, Австралії, США розвелося стільки комарів та інших комах, що виникла реальна небезпека епідемій малярії та масового поширення сільськогосподарських шкідників.

Соціальне неблагополуччя суспільства становить смертельну небезпеку майбутньому. Так, тільки від споживання недоброякісної води щорічно вмирає майже мільйон жителів планети. Сотні тисяч помирають від різних отруєнь. А скільки сотень мільйонів безнадійно втрачає своє здоров’я! Збільшуються онкологічні захворювання. Домінуюче місце в структурі захворювань та смертності населення України зайняли хронічні неінфекційні захворювання, насамперед хвороби органів дихання, системи кровообігу, злоякісні новоутворення, хвороби нервової системи та органів чуття, алергічні, генетичні та інші захворювання складної етіології. З початку 90-х років ХХ ст. вперше за останні 30 років відзначено тривожну тенденцію збільшення захворюваності на туберкульоз. Злоякісні новоутворення зросли на 27,8 %, тиреотоксикоз — на 21,2 %, психічні розлади — на 26,8 %, отит хронічний — на 32 %, хронічний бронхіт — на 21 %, жовчнокам’яна хвороба — на 28 % тощо.

Історія свідчить, що циклічність життя на Землі, повільна еволюція іноді переривалися швидкими кардинальними змінами: катастрофами або кризами, докорінно змінювався рослинний і тваринний світ. У далекі геологічні епохи це звичне явище. Палеонтологам нині відомі критичні епохи у розвитку біосфери, коли вимирали великі систематичні групи рослин і тварин, які досі існували десятки мільйонів років, а також епохи швидкого розвитку окремих систематичних груп. Так, на початку палеозойської ери в морях різко зменшилася кількість безхребетних організмів, натомість бурхливо почали розвиватися хребетні, вкриті панцирами, — трилобіти, молюски. Наприкінці палеозою вимерли великі тварини, більшість папоротевих рослин. У середині крейдяного періоду виникли покритонасінні рослини, а наприкінці — раптово вимерли динозаври, натомість бурхливо розвиватися ссавці. Калейдоскоп такого катастрофічного розвитку багатий. Ще й досі загадкою є зникнення мамонтів, ящерів та інших представників давньої фауни. Зрозуміло, екологічні природні кризи, катастрофи обумовлюються властивостями самої Землі і Космосу (метеоритні вибухи, зіткнення з астероїдами, удари комет, урагани, повені, землетруси, вулканічні виверження, спалахи наднових зірок, ультрафіолетове випромінювання, можливість зміни магнітного поля Землі та ін.). Небезпечні для людства явища — землетруси, виверження вулканів, урагани — мають місце в певних зонах Землі, досить часто завдають значної матеріальної шкоди та призводять до людських жертв. Але найнебезпечні для планети екологічні кризи, катастрофи й забруднення навколишнього середовища, пов’язані саме з людиною як частиною природи. На сучасному етапі звичне явище — тотальні (панойкуменні) екологічні кризи, що беруть початок з промислової революції і є своєрідним продовженням та посиленням локальних криз, лише з тією різницею, що деградації зазнають не окремі екологічні системи, а більшість з них, а то й усі загалом. Глобальні (біосферні) екологічні кризи викликали порушення рівноваги в основних структурних блоках біосфери (атмосферному, гідросферному, літосферному, ґрунтовому). Біосфера під впливом людської діяльності втрачає самоорганізаційні можливості й засвідчує рух до такого стану, що може привести не тільки до вимирання флори і фауни, масової елімінації видів, а й до загибелі всього живого взагалі. Подолання глобальної екологічної кризи безпосередньо залежить, насамперед, від з’ясування її глибинних коренів, бо тільки знання причинних факторів дає підстави для прийняття об’єктивно-виважених рішень.