3. Україна і міжнародні організації
Значення міждержавних організацій для регулювання міжнародного життя незмірно більше, бо проявляють себе двояко: з одного боку, утворюють поле кооперативної або конфліктної взаємодії між державами-членами, а з іншого боку — виступають специфічно діючими акторами на міжнародній арені і, отже, самостійно впливають на динаміку розвитку міжнародних відносин. На початку XX ст. існувало приблизно три десятки міждержавних організацій. Їх число стало швидко зростати після другої світової війни і досягло піка в середині 80-х років ХХ ст. — майже 400, після чого скоротилося приблизно на третину. На початку XXI ст. існувало понад 250 міждержавних організацій, що розрізняються за колом учасників (всесвітні, континентальні, регіональні), функціональним призначенням (загальної і спеціальної компетенції), порядком вступу нових членів (відкриті та закриті), характером повноважень (засновані на традиційному приведенні до загального знаменника позицій країн-членів і такі, що мають елементи позанаціональності). Загальними тенденціями розвитку міждержавних організацій вважається, по-перше, посилення регіональних аспектів діяльності, що дозволяє сфокусуватись на більш конкретних проблемах; по-друге, значне зростання числа організацій спеціальної компетенції для регулювання специфічних сфер міжнародної взаємодії; по-третє, більш часте і більш широке наділення міждержавних організацій наднаціональними повноваженнями. Масштаби, характер і глибина впливу міждержавних організацій на міжнародно-політичне життя варіюються в досить широких межах.
Найважливішим всесвітнім об’єднанням є Організація Об’єднаних Націй. Штаб-квартира ООН — Нью-Йорк. Україна є однією з держав-засновниць ООН. Вплив ООН на сучасні міжнародні відносини визначається основними факторами: ООН є найпредставницький форум для дискусій між державами з актуальних проблем міжнародного розвитку; Статут ООН є фундаментом сучасного міжнародного права, своєрідний загальновизнаний кодекс поведінки держав та їх взаємин на сучасному етапі; ООН важливий механізм міжнародної нормотворчості, займає особливе місце серед інших організацій — джерел міжнародного права.
Організація Об’єднаних націй має три головні інститути (органи): Генеральна Асамблея, Рада Безпеки і Секретаріат. Спеціалізовані, допоміжні органи Економічна і Соціальна Рада та Міжнародний Суд. Членами ООН є 188 країн із майже 230 країн світу. Із завершенням XX ст. — століття небувалого протистояння ідеологій, поділу світу на дві ворогуючі частини, завершувалась історія біполярного світу. Сучасний світ — світ XXI століття — став поліфонічним, надзвичайно строкатим політично і тому більш безпечним, але менш керованим. Загроза всесвітньої ядерної епідемії поступилася місцем вірусам локальних кровопролитних конфліктів. У такій ситуації роль ООН як світового арбітра, зовнішньополітичного фактору всепланетного масштабу, ключового механізму збереження миру та реалізації незаперечних принципів політики мирного співіснування залишається як ніколи актуальною. Організація Об’єднаних націй, переобтяжена спадщиною минулого, не встигає за світом, що безперервно змінюється. Документи і концепції, розроблені 30—50 років тому, далеко не завжди можуть спрацьовувати. Учасники Самміту Тисячоліття окреслили ряд невідкладних питань, що стоять перед народами світу і якими має займатися ООН. Їх головна мета: зробити XXI ст. безпечнішим і справедливішим.
Однією з провідних міжнародних організацій є Світова організація торгівлі. Хоча її історія має глибші коріння, бо враховує норми Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, Світова організація торгівлі (General Agreement on Tariffs and Trade — GATT), що діяли до середини 90-х років. Україна не є членом Світової організації торгівлі, тому її торгові відносини з іншими країнами засновані не на відповідних документах, а на двосторонніх торгових договорах і угодах. Вступ у Світову організацію торгівлі є одним з пріоритетних завдань зовнішньоторговельної політики України.
Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури — ЮНЕСКО — має за мету сприяти співробітництву між народами з допомогою освітніх, наукових і культурних заходів. Центром організації є Париж. ЮНЕСКО стала спеціалізованим агентством ООН на основі договору з Економічною і Соціальною радою ООН, що схвалений Генеральною Асамблеєю ООН. Сфера діяльності ЮНЕСКО по лінії інтелектуального, культурного співробітництва полягає в наданні фінансової допомоги міжнародним неурядовим організаціям в реалізації питань науки і технологій, створенні ряду дослідних центрів (Європейська ядерна дослідна організація; Міжнародна організація дослідження мозку; Міжнародна організація дослідження клітини та ін.). Україна є членом ЮНЕСКО з моменту її заснування.
Всесвітня організація охорони здоров’я (World Health Organization) займається заходами, спрямованими на досягнення глобально якнайкращого рівня здоров’я. Її центр знаходиться в Женеві. Україна є членом Всесвітньої організації охорони здоров’я. Діяльність організації почалась ще в кінці 40-х років ХХ ст. на основі договору з Економічною і Соціальною Радою ООН. Тоді ж в Нью-Йорку на Міжнародній конференції здоров’я прийнято статут. Діяльність Всесвітньої організації охорони здоров’я здійснюється в основних напрямах: контроль і боротьба з інфекційними хворобами, охорона здоров’я і сприяння поліпшенню стану здоров’я, допомога національним службам здоров’я; профілактика, що тісно поєднана з екологією; технічна допомога.
Міжнародне агентство з атомної енергії — МАГАТЕ (International Atomic Energy Agency) сприяє безпечному мирному застосуванню атомної енергії. Її штаб-квартира — Відень (Австрія). Свій початок веде з середини 50-х років ХХ ст., коли на пропозицію президента США Дуайта Ейзенхауера створено міжнародну організацію, яка займалася б суто мирним застосуванням атомної енергії. ООН схвалила основні принципи діяльності. 70 держав прийняли Статут Міжнародного агентства з атомної енергії. Сприяючи мирному застосуванню атомної енергії, Міжнародне агентство організує ядерні дослідження та їх практичне застосування, визначає стандарти і правила безпеки та охорони здоров’я, визначає цивільні відшкодування за завданні збитки, наглядає над дотриманням правил, які запобігали б переведенню атомної енергії на військову мету, надає технічну допомогу. Після Чорнобильської катастрофи Міжнародне агентство активно трудиться над ліквідацією її наслідків.
Міжнародна організація праці (International Labour Organization) займається питаннями зайнятості, умов праці і життєвого рівня працівників, Центр — Женева (Швейцарія), утворена ще Лігою націй. Після Другої світової війни окремим договором Міжнародна організація праці асоціювалася з ООН і формально стала спеціалізованим агентством ООН на основі договору з Економічною і Соціальною Радою. Україні є членом Міжнародної організації праці.
Серед ряду міжнародних організацій, зв’язаних з ООН, є: Всесвітня метеорологічна організація (World Meteorological Organization), що координує метеорологічне співробітництво і сприяє його поліпшенню. Штаб-квартира у Женеві; Міжнародна мореплавна організація (International Maritime Organization), яка сприяє співробітництву в технічних питаннях, що стосуються міжнародного мореплавства. Центр — Лондон (Англія); Міжнародна організація цивільної авіації (International Civil Aviation Organization) визначає правила і стандарти міжнародного авіасполучення. Штаб-квартира у Монреалі (Канада); Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (International Fund for Agricultural Development) організовує фонди для сільськогосподарських проектів у малорозвинених країнах. Центр — Рим (Палія); Всесвітня організація інтелектуальної власності (World Intellectual Property Organization), яка глобально займається охороною літературної, наукової, мистецької та іншої праці. Україна активно співпрацює з широким колом міжнародних організації світового рівня.
Україна — європейська держава, активно співробітничає з регіональними міжнародними організаціями. Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) (до 31 грудня 1994 року — Нарада по безпеці та співробітництву в Європі) — є утворенням, що займає найважливіше місце в архітектурі європейської безпеки. Значення Організації з безпеки обумовлене не стільки унікальністю її організаційної структури, скільки тим фактом, що залишається єдиною своєрідною спробою створення загальноєвропейської системи колективної безпеки. Організація з безпеки в Європі охоплює країни Співдружності незалежних держав, країни Центральної і Східної Європи, Західної Європи (які належать і до Європейського співробітництва, НАТО), а також США і Канаду. Такий склад учасників додає Організації з безпеки в Європі яскраво виражений євроатлантичний характер, визначаючи зону її відповідальності від Ванкуверу до Владивостока. З січня 1992 року членом Організації з безпеки і співробітництв в Європі є Україна.
Участь України визначається сферою діяльності Організації з безпеки і співробітництв в Європі, що здійснюється в основних напрямках:
по-перше, мирне врегулювання спорів, раннє попередження, запобігання конфліктів, регулювання криз, постконфліктне відновлення. Україна бере участь у здійсненні миротворчої операції на Балканах і докладає певних зусиль для вирішення молдавсько-придністровського протистояння та інших конфліктних ситуацій на просторах Співдружності;
по-друге, інтенсифікація субрегіонального співробітництва — відносно новий вид діяльності ОБСЄ, який спирається на платформу безпеки, засновану на співробітництві, оперативний документ, включений у Хартію європейської безпеки. ОБСЄ надає зацікавленим організаціям можливість використовувати інститути як форум для субрегіонального співробітництва, включаючи обмін інформацією і досвідом між субрегіональними групами, одержання і збереження текстів домовленостей і угод між ними тощо;
по-третє, людський вимір (включає діяльність ряду інститутів ОБСЄ, в тому числі Бюро демократичних інститутів по правам людини, Верховного комісара у справах національних меншин і представника з питань свободи засобів масової інформації), що варіюється від контролю за дотриманням прав людини й основних свобод, демократії і верховенства закону, захисту прав національних меншин та проведення семінарів по підвищенню кваліфікації суддів і співробітників адміністративних органів влади — до спостереження за виборами і координації дій різних неурядових організацій. Досвід України свідчить про те, що тут доцільно вивчати і впроваджувати позитивні напрацювання, нагромаджені європейським співтовариством. Україна має проблеми з забезпеченням прав і свобод людини і перебуває в тому стані закритого суспільства, який пов’язаний, насамперед, з внутрішніми перетвореннями в його межах, із соціальною мімікрією (особливо на інституціональному рівні) під відкрите суспільство, але аж ніяк не вступом у дану фазу соціального розвитку. Варто вчасно зрозуміти, що Україна може стати дійсно гідним членом європейського і світового співтовариства тільки в тому випадку, коли людина, її права і свободи будуть поважатися і гарантуватися, незалежно від займаного нею місця в соціальній ієрархії, політичному спектрі, від її сприйняття або не сприйняття діючої влади;
по-четверте, військово-політичний вимір (включає заходи зміцнення довіри і безпеки, Договір про звичайні збройні сили в Європі, договір »Відкрите небо» і консультації у рамках Форуму по співробітництву в сфері безпеки) — один з найбільш ефективних і результативних напрямків діяльності ОБСЄ;
по-п’яте, економічний і екологічний вимір (у площині в ОБСЄ значна кількість проблем, пов’язаних, насамперед, зі слабкою нормативною базою, що включає лише загальні положення Заключного акту в Хельсінкі та Орхусьську конвенцію про доступ до інформації, участі громадськості в процесі прийняття рішень і доступі до правосуддя з питань, що стосується навколишнього середовища). Завданням України є ініціатива тих заходів в галузі економіки й екології, що відповідають інтересам Європи і самої України.
Важливою регіональною міжнародною організацією є Рада Європи. Основною статутною умовою для вступу країни до Ради Європи є визнання державою-кандидатом принципу верховенства права, зобов’язання забезпечувати права та основні свободи людини всім особам, які перебувають під її юрисдикцією, ефективно співпрацювати з іншими державами з метою досягнення мети. Україна заявила про бажання приєднатися до Ради Європи. Верховній Раді України надано статус «спеціально запрошеного гостя» в Парламентській асамблеї Ради Європи. Ще в середині 90-х років ХХ ст. в Києві відкрито Центр інформації та документації Ради Європи. Верховна Рада України ухвалила Закон України про приєднання до Статуту Ради Європи. Членство України в Раді Європи надало їй можливість безпосередньо брати участь у формуванні спільної політики європейських держав, спрямованої на розв’язання проблем, що виникають у розвитку суспільства, сприяти створенню загальноєвропейської правової та культурної єдності.
До впливових регіональних міжнародних організацій належить Західноєвропейський Союз, контакти з яким Україна почала здійснювати ще в середині 90-х років ХХ ст. Відбувся обмін дипломатичними візитами і підписано Меморандум про шляхи майбутнього співробітництва між Україною і Західноєвропейським союзом. Серед регіональних міжнародних об’єднань виділяється Центральноєвропейська ініціатива, створена в кінці 80-х років ХХ ст. в Будапешті групою країн Центральної і Східної Європи (Італія, Австрія, Угорщина, Югославія) під назвою «Квадрагонале» з метою налагодження багатостороннього співробітництва у політичній та соціально-економічній сферах і сприяння зміцненню стабільності й безпеки в регіоні. На початку XXI ст. в об’єднання Центральноєвропейська ініціатива входять 16 країн: Австрія, Албанія, Білорусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Італія, Республіка Македонія, Молдова, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Україна, Хорватія, Чехія. Існує Чорноморське Економічне Співробітництво, засноване ще на початку 90-х років ХХ ст. на самміті в Стамбулі. Країни-члени організації: Азербайджан, Албанія, Вірменія, Болгарія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Туреччина, Україна. Статус спостерігача отримали: Польща, Ділова Рада, Туніс, Ізраїль, Єгипет, Словаччина, Італія, Австрія, Франція, Німеччина.
В період зустрічі в Ялті глав держав, урядів країн-учасниць Чорноморського економічного співробітництва підписано Статут, прийнята Декларація, де зафіксовано, що регіональне співробітництво держави розглядають у контексті світових процесів глобалізації. Одним з провідних напрямів співробітництва є формування єдиної Європи, орієнтуючись на послідовне формування Євро-Чорноморського економічного простору. Почав діяти Чорноморський Банк торгівлі та розвитку, Європейський інвестиційний банк, Європейська економічна комісія ООН. В 90-ті роки ХХ ст. розвивається міжрегіональне об’єднання Балто-Чорноморське співробітництва. Однією з ініціатив України стала пропозиція розгортання співробітництва на просторі від Балтійського до Чорного морів. В кінці 90-х років в Ялті відбувся самміт глав держав Міжмор’я. Проаналізувавши стан співробітництва країн Балто-Чорноморського простору в політичній, економічній та гуманітарній сферах, обмінявшись інформацією й досвідом реалізації політичних і економічних реформ, інтеграції в європейські і євроатлантичні структури, учасники самміту визначили шляхи дальшого співробітництва з метою зміцнення регіональної стабільності та безпеки в об’єднаній Європі XXI ст. В період зустрічей обговорювалося широке коло перспективних напрямів співробітництва на Балто-Чорноморському просторі, зокрема: реалізація спільних проектів у галузі енергетики, транспорту, зв’язку, екології та інших сферах; співпраця у гуманітарній сфері, боротьба з тероризмом, нелегальною міграцією, незаконним обігом наркотиків, зброї, тенденції й перспективи співпраці в межах трансатлантичних, загальноєвропейських і регіональних структур та ініціатив. Активне співробітництво України з міжнародними організаціями різного рівня сприяє широкому її включенню в міжнародне життя, допомагає усвідомлювати основні тенденції сучасної епохи і відповідно реагувати на зміни, що відбуваються. За допомогою участі різних міжнародних організацій Україна здобуває необхідний їй досвід міжнародних контактів, встановлює тісні зв’язки з різними країнами і регіонами.