2. Мета економічної політики

Економіка — це цілісна, організована і суворо субординована система, де окремі, зовні самостійні елементи, ланки і блоки перебувають у складній взаємодії. Значно впливає на характер взаємозв’язків економічна політика. Сама економічна політика охоплює суб’єкти, об’єкти, а також механізм впливу суб’єктів на об’єкти. Головний суб’єкт економіки — держава. Економічна політика — це, насамперед, державна політика. Однак як реальні суб’єкти, що активно впливають на економічну політику, виступають також політичні партії, об’єднання, профспілки, фінансово-промислові групи. Особливо великою у визначенні напрямків економічної політики є роль фінансово-промислових груп. Упроваджуючи у владні структури чи делегуючи туди своїх представників, здобуваючи контроль над сучасними засобами масової інформації, фінансово-промислова олігархія зосереджує у своїх руках політичну й економічну владу. Це дає практично необмежені можливості впливу на політику уряду, визначення її мети та засобів її досягнення. Певний тиск на уряд роблять й інші суб’єкти економічної і соціальної політики.

Об’єкти економічної політики — це ті соціально-економічні процеси, що відбуваються в суспільстві на кожному етапі його розвитку. Механізм впливу суб’єкта на об’єкт залежить від типу економічної системи. У адміністративно-командній економіці це переважно адміністративні методи, у ринковій — економічні. Політичні рішення, перш за все, коли почнуть здійснюватися, через економічне прогнозування повинні передбачити майбутній результат, визначити ту мету і ті засоби, що необхідно використовувати для їх реалізації. Безперечно, результат залежить від багатьох змінних, і, насамперед, від складності політичних рішень. Мета має бути реальною, що спирається на об’єктивні фактори. Для їх реалізації необхідні обґрунтовані тимчасові межі. Програми типу «500 днів» свідчать тільки про те, що не повністю уявлялися труднощі переходу до ринкової економіки країни, яка не готова до неї ні політично, ні економічно, ні морально. Мета економічної політики має відповідати природному еволюційному, а не революційному характеру суспільного процесу, забезпечувати соціальну стабільність суспільства, економічну безпеку держави.

Конкретна мета економічної політики має враховувати те соціальне середовище, у якому здійснюються економічні процеси. У ринковій економіці головною умовою ефективного функціонування господарських суб’єктів виступає свобода вибору ними способів оптимального використання обмежених ресурсів, свобода вирішувати самостійно питання: «Що виробляти?», «Як робити?», «Скільки робити?» і «Для кого робити?», зрозуміло, в межах відповідного законодавства. Умова здійснення мети економічної політики — забезпечення цивільних прав населення, економічна безпека людей, плюралізм відносин власності, зважена соціальна політика. Найважливішою метою економічної політики держави є, по-перше, стабільне економічне зростання, повна й ефективна зайнятість; по-друге, орієнтація на інновації і підвищення економічної ефективності, стабільний рівень цін; по-третє, збалансованість державного бюджету, рівновага платіжного балансу. Таку розмаїтість мети нерідко в економічній політиці суспільства називають магічною. На відміну від відомого в математиці логічного квадрата, де розташовані по малих квадратах числа завжди дають один результат, економічний багатокутник найчастіше не врівноважений. Це означає, що жодна економічна система, жодна, навіть найрозвинутіша, країна не може забезпечити виконання всієї мети не тільки за короткий термін, але й у тривалих періодах.

Економічне зростання — це кількісні і якісні зміни, що виражаються в зростанні кінцевих народногосподарських результатів, вимірюваних рядом показників. Найбільш узагальнюючий — приріст валового національного продукту — у відсотках за рік. Іноді економічне зростання ілюструється переміщенням кривої виробничих можливостей у результаті збільшення використаних ресурсів або впровадження найдосконалішої техніки і технології.

Переміщення кривої виробничих можливостей з положення AB у положення CD привело до зростання виробництва і послуг на величину заштрихованої частини графіка. З метою підтримки стабільних темпів економічного зростання уряд вживає конкретні заходи для їх стимулювання: проводить відповідну інвестиційну, монетарну і фіскальну політику. Однак циклічність ринкової економіки, незважаючи на вжиті заходи, час від часу призводить до загальної розбалансованості економіки, спаду виробництва, зростання безробіття, інфляції та ін. Уряд заходами впливу може послабити негативні наслідки економічної і соціальної кризи, пом’якшити її наслідки для ринкових суб’єктів, але взагалі запобігти неспроможний.

Рис. 1

Ця ціль тісно переплітається з іншими і, насамперед, зі стабільним економічним зростанням, повною й ефективною зайнятістю. Вже в самому формулюванні мети закладено суперечності. Повна зайнятість не завжди означає ефективну, а ефективна — не обов’язково повна. Коли мова йде про повну зайнятість, то абстрагуємося від природного рівня безробіття. Рівень безробіття має місце, коли кількості безробітних відповідає така ж кількість робочих місць.

Динамічний розвиток виробництва, технічний прогрес, рух робочої сили і ін. обумовлюють такі форми природного безробіття: фрикційну, технологічну, структурну, інституціональну. Кількісно безробіття охоплює 4—6 % робочої сили. Безробіття за межами природного називають циклічним. Безробіття — абсолютне зло. Заходи запобігання циклічності безробіття ті ж, що використовуються для стимулювання економічного росту. З метою підтримки стабільності розвитку економіки уряд має розробити такі заходи ліквідації безробіття, що не відбилися б на темпах росту оплати праці.

Мова йде про мету уряду не допустити інфляції в країні. Рідко інфляція ототожнюється з ростом цін. Це некоректне судження. Якщо зростання цін відстає від зростання прибутків, то це не інфляція. Інфляція починається тоді, коли грошова маса росте швидше суми цін обігу в сфері товарів і послуг (з урахуванням швидкості обігу грошової маси). За інтенсивністю інфляції виділяють повзучу, галопуючу і гіперінфляцію. І якщо галопуюча, а особливо гіперінфляція завжди руйнівні, то ріст цін на 1— 2 % на рік може бути і позитивним фактором для економіки.

Чому? Справа в тому, що такий ріст цін підстьобує підприємницьку активність, тому, що чекання сприятливої економічної кон’юнктури стимулює інвестиційний процес, отже, і зростання виробництва. У таких випадках незначне зростання цін називають змащенням для економічної машини. В економіці існує тісна залежність між інфляцією і безробіттям, що описується кривою економіста Франка Філліпса. Згідно кривій, повна зайнятість веде до росту цін, низькі ціни — до зростання безробіття. Логіка проста: хочете повну зайнятість — миріться з інфляцією, хочете низькі ціни — миріться з безробіттям. Крива має негативний кут нахилу, тому що описує зворотну залежність. Та крива Франка Філліпса — це статична модель, яка не завжди відображає процеси, що реально відбуваються в економіці. В умовах стагнації інфляції, коли спостерігається спад виробництва і зростання безробіття, одночасно ростуть і ціни. За таким сценарієм у 90-ті роки ХХ ст. розгорталися події в більшості країн колишнього Союзу, а в деяких мають місце й у сучасних умовах.

Рис. 2

Сучасна економіка може бути ефективною тільки за умови розвитку її інноваційних основ. Самі собою нововведення в техніку, технології, організацію праці і виробництва, навіть засновані на новітніх досягненнях, ще не гарантують лідерства. Головне — безупинний процес зміни інновацій.

Яку ж роль відіграє економічна політика? Найбезпосереднішу. Мова йде не про поточну, а про довгострокову політику, що називають економічною стратегією, яка охоплює заходи, що нібито безпосередньо не впливають на інновації діяльності підприємств. Але опосередковано, через сучасну систему освіти, розвитку науки, у тому числі фундаментальної, професійної і загальної культури, активну участь у міжнародному поділі праці і світових інтеграційних процесах, держава стимулює зростання економічної ефективності, підвищення конкурентності.

Бюджет країни — один із ключових об’єктів економічної політики. Бюджет країни — найважливіший інструмент, за допомогою якого перевіряється не тільки збалансованість фінансових засобів, але й усіх інших ресурсів, що використовуються. Через бюджетне фінансування уряд здійснює загальнодержавну мету — і в сфері виробництва, і поза нею. Освіта, охорона здоров’я, наука, культура, оборона, державний апарат, правоохоронні органи — усе утримується за рахунок засобів державного бюджету. Прибуткова частина державного бюджету формується переважно за рахунок податків, наповнюваність бюджету залежить від того, наскільки успішно функціонують підприємства, сфери виробництва і послуг, наскільки високі їх прибутки та доходи.

Якщо держава живе не по можливостях, тобто витрачає більше, аніж має прибутків, то вдаватиметься до позик — внутрішніх і зовнішніх, житиме в борг. Обслуговування боргу (виплата відсотків по позиках) здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Росте борг, ростуть витрати з обслуговування. Держава потрапляє в хибне коло, з якого дуже важко вибратися. I хоча помірний бюджетний дефіцит сам собою не загрожує крахом системи (допускається дефіцит до 20 % чи доходів 5—10 % валового внутрішнього продукту), він може спровокувати інфляцію й усе, що нею супроводжується. Якщо уряд має доступ до грошового друкованого верстата, йому не уникнути спокуси привести його в дію. Тоді галопуючої інфляції не уникнути. Ось чому існує порівняння: допускати уряд до друкованого верстата — однаково, що поставити алкоголіка торгувати у винній крамниці.

Сучасна економіка характеризується глибоким міжнародним поділом праці. Інтенсивний розвиток світових господарських зв’язків — головна домінанта суспільного процесу. Мета економічної політики — визначити місце національної економіки в процесі, знайти нішу в системі світової торгівлі. Міжнародний поділ праці передбачає спеціалізацію країн-учасниць у процесі виробництва визначеної товарної номенклатури. Навіть найрозвинутіша країна не може лідирувати в усіх напрямках науково-технічного прогресу, поставляти на світовий ринок необмежену номенклатуру товарів. Це невигідно економічно. Тому у світовій торгівлі використовується принцип відносної переваги, коли зіставляються витрати упущених можливостей виробників товарів і послуг. Ті учасники міжнародної торгівлі, що мають низькі альтернативні витрати своїх товарів, одержують перевагу перед іншими її суб’єктами. А це дає можливість мати активний торговий баланс, зміцнювати національну економіку. Сполучаючи участь вітчизняного капіталу в міжнародному розподілі праці, держава використовує широкий набір економічних та адміністративних інструментів стимулювання експорту. До економічних належать пільгова податкова політика, прямі дотації фірмам-експортерам, політика прискореної амортизації, митно-тарифне регулювання; до адміністративних — нетарифне регулювання, ліцензування, квотування експорту-імпорту. В економічній політиці важливе місце займає тісний взаємозв’язок і субординованість усіх її ланок і складових.