1. Поняття та структура влади. Вчення про владу

Визначення поняття влада

В чому ж таємниця влади? В чому її привабливість? Чому заради влади люди жертвують всім — честю, свободою, добрим іменем, дітьми, життям? Історія свідчить: кожний, хто рвався до трону, шукав свого: один — багатства, другий — почестей, третій — права вершити долю людей, четвертий прагнув змінити світ... І майже всі вели боротьбу за владу. Філософ Поль Буаст говорив, що «споруджують олтарі богам, властям, свободі для того, щоб зійти на них і владарювати», а політолог Джон Мілль твердив, що «властолюбство і свободолюбство постійно антагоністичні. Де найменша свобода, там пристрасть властолюбства найнахабніша і нерозбірлива».

Влада є одним з фундаментальних початків людського суспільства. Слово влада — від грецьк. — панувати, управляти, володіти. Влада — право і можливість розпоряджатись чимось і кимось, підкоряючи своїй волі. Коли американського президента Річарда Ніксона спіймали на брехні стосовно скандальної події в готелі «Уортергейт», спалахнула політична криза і, не чекаючи процедури відречення президента від посади конгресом, Річард Ніксон пішов у відставку. Чому на такий крок іде людина, яка є главою держави? Адже президент мав переважну законність, символ суверенітету великої держави, в його руках зосереджені важелі і механізми управління, але Річард Ніксон не дає відчути суспільній думці свою владу, а покірно йде у відставку? Влада — це здатність конкретних лідерів змусити підкорятися собі. Та сприймаючи владу лише як потенціал примусу і насилля, не можна зрозуміти, чому в історії сучасного суспільства можливі і такі парадокси. Якщо міра законності — показник ступеня поваги суспільства до уряду, а забезпечення суверенітету — показник поваги до держави, то влада — це повага конкретного політичного лідера, її здійснюючого, повага народу.

Влада — організована і регулятивно-контролююча основа політики, одне з найважливіших і найстародавніших політичних знань управління суспільством, культурною діяльністю, конкретним життям людини. Влада, безперечно, — засіб здійснення політики. Влада має універсальну властивість: загальність — функціонування в усіх сферах суспільних відносин і політичних процесах, здатність проникати в усі види діяльності, пов’язувати людей, і протиставляти суспільні верстви та групи, має єдиний принцип діяльності — командування в різних його формах (розпорядження, наказ, переконання та ін.). Влада є скрізь, де є стійкі об’єднання людей: в сім 'ї, виробничих колективах, різноманітних організаціях і установах, в усій державі.

Поняття влади взагалі, поняття політичної влади зокрема, пояснюється по-різному, буденно, побутово і науково. Буденно, в повсякденному житті говоримо про владу батьків над дітьми, про владу над людиною сил природи, під пануванням яких перебуває, поки не зуміє підкорити їх, про владу держави над громадянами та ін. Це найрізноманітніші поняття влади, що часто між собою мають мало спільного. Слово влада в буденному вживанні визначається і як суспільні відносини і установи (дійсну владу в місті має міська Рада та ін.). Тому-то, влада стає особливим видом суспільних відносин — відносин влади. Їм властиві цілеспрямований вплив суб’єкта влади або виконавця владних функцій на об’єкт влади, причому владний вплив є тільки тоді, коли об’єкт і суб’єкт влади перебувають у відносинах панування і підкорення. Джерело будь-якої влади — реальне панування однієї частини явища над іншою. Саме ж поняття влада — стародавньо-грецьке — органічно зв’язане з поняттям володіння майном. Влада означає один з атрибутів приватної власності. Поняття влада надто широке, полісемантичне, має багато відтінків і нюансів. Існують в науці найрізноманітніші визначення влади. Пояснюється це складністю, багатоаспектністю самого явища суспільного життя — влади. Кожне з визначень влади звичайно акцентує увагу на тій або іншій стороні, на окремих проявах влади в повсякденному житті.

По-перше, з точки зору мети визначення, влада характеризує здатність досягнення поставленої мети, одержання намічених результатів. Англійський політолог Бертран Рассел відмічає, що «влада може визначатись як реалізація наміченої мети». Визначення влади, з точки зору мети, дається досить широко, розповсюджується не тільки на відносини між людьми, але й на взаємодії людини з навколишнім світом (кажуть про владу людини над природою). Та визначення влади з точки зору мети відображає лише одну її сторону, лише один з її аспектів.

По-друге, влада розглядається як особливий тип поведінки, за яким одні люди командують, інші підкоряються. З позиції поведінки людини підхід до визначення влади індивідуалізує розуміння влади, зводить її до взаємодії реальних осіб, звертаючи особливу увагу на суб’єктивні мотиви влади. Американський політолог Гарольд Лассуелл відмічає, що початкові імпульси для виникнення влади дає властиві індивідам прагнення до влади і володіння політичною енергією. У владі людина бачить засіб поліпшення життя, надбання багатства, завоювання престижу, свободи, безпеки тощо. Влада — самомета. Її володар має можливість мати насолоду нею, творити, що заманеться, незважаючи ні на що.

По-третє, з позицій психології влада розглядається як індивідуальна поведінка. Не обмежуючись тлумаченням змісту і суті волі до влади, як її джерела, Гарольд Лассуелл звертався до психоаналізу, намагаючись з’ясувати психологічні основи волі до влади, визначав прагнення до влади як прояву, сублімації, тобто піднесення подавленого лібідо, що підтверджує трансформацію потягу переважно чуттєвого або ж психічну енергію взагалі (Зігмунд Фрейд, Карл Юнг). Прагнення до влади і особливо оволодіння нею виявляє функцію суб’єктивної компенсації фізичної або духовної неповноцінності. Влада виникає як взаємодія волі до влади одних і готовності до підкорення, добровільного рабства — інших. У психіці людини, вважає Зігмунд Фрейд, є структури, що роблять її схильною до віддання переваг свободі від рабства заради особистої захищеності і заспокоєння за допомогою любові до володаря. Психологічний підхід до визначення влади допомагає виявити механізми мотивів влади як командування і підкорення.

По-четверте, існує і системний, структуралістський підхід до визначення влади. Такий підхід протилежний підходу з позиції поведінки людини і психологічному баченню влади. I якщо при підході з позиції поведінки людини і психології визначення влади виходять з розуміння влади знизу вгору, від індивідів до суспільства, реальним проявом влади, то системний підхід у визначенні влади виходить з похідності влади, а тлумачення її випливає не з індивідуальних відносин, а соціальної системи як властивості системи, що проявляється у взаємовідносинах частин і цілого. Американський політолог Толкотт Парсонс визначає владу як «здатність системи забезпечувати виконання її елементами взятих зобов’язань, спрямованих на реалізацію колективної мети системи». Інші представники системного підходу (Карл Дойч, Ніколас Лукас) пояснюють владу як засіб соціального спілкування (комунікації), що дозволяє регулювати групові конфлікти і забезпечувати інтеграцію суспільства.

По-п’яте, існують і структурно-функціоналістські і реляційні інтерпретації влади. Структурно-функціоналістські інтерпретації влади визначають її як властивість соціальної організації, як спосіб самоорганізації спільності людей, що заснована на доцільності поділу функцій управління і підкорення. Релятивістське визначення влади розглядає її як відносини між двома партнерами: один з них значно впливає на інший. Влада є взаємодією її суб’єктів і об’єктів.

Аналіз влади — глобального, виняткового, незвичайного явища, властивого і природі, і людському суспільству, показує, що влада має давню традицію в історії суспільної думки. Ще Арістотель висловлював думку, що початки владарювання і підкорення універсальні, охоплюють не тільки світ живих істот, але й неживу природу. Відносини влади Арістотель розглядав як природну необхідність одних людей підкорятися, а інших — панувати, управляти, владарювати. Тут існують різні крайності, винятково до утвердження, що відносини влади існують не тільки у тварин, але навіть у комах; більше сприймаємо твердження, що основа влади полягає у природі людини як біологічної істоти. Влада ж — суспільне явище, характерне лише для людського суспільства.

Влада є ядром політики. Влада виникла з появою людського суспільства і завжди супроводжувала і супроводжує його дальший розвиток. З появою в суспільстві нерівності людей, їх різних інтересів виникає і влада. Панівні соціальні спільності ставали фактором відчуження частини суспільства або іншого соціального утворення, інтереси якого перебували в підкоренні або не ураховувались представником панівних інтересів влади. Політичне відчуження основної маси населення від влади перетворилось в норму політичного життя, причому навіть в демократичних державах. До виникнення класів державна влада мала суспільний характер: відсутність апарату насилля над суспільством, особливі примусові установи. В первісному родовому суспільстві влада здійснювалась всіма членами роду, племені, які обирали старійшину. З появою класів, приватної власності і держави кровні, родові зв’язки руйнуються, замість морального авторитету старійшини роду виникає, формується авторитет публічної влади, яка виділилась з суспільства і стала над суспільством.

Політична влада, що сформувалась у стародавніх народів, сягала корінням в міфологію, уявлення про те, що земні порядки тісно зв’язані зі світовими космічними порядками, є їх невід’ємною частиною, мають божественне походження, початок, тобто на Землі влада від Бога. В Стародавньому Китаї вважалось, що влада має божественне походження, але єдиною точкою зв’язку з вищими небесними силами виступає верховний правитель Піднебесної, тобто імператор Китаю. За міфами, в Єгипті, Вавілоні, Індії боги — джерело влади правителя — самі продовжують залишатися верховодами земних справ і людських долей. В Єгипті, Греції боги — перші безпосередні верховоди і законодавці утворених держав. За християнською міфологією, «вся влада від Бога» і зв’язок земного життя з Богом тільки через Ісуса Христа — сина Бога. Божественність влади, правила поведінки, закони, — все у тодішніх поглядах відповідає природно-божественному порядку справедливості.

Відхід же від міфології про владу до раціональності пов’язаний з іменами Заратустри (Персія) і принца Сіддхартха, прозваного Буддою (Просвітлений) в Індії. Будда відкидає думку про Бога як верховного, морального володаря світу, джерела закону. Людські справи, вважає Будда, залежать від власних зусиль людей. Відхід від міфологізації влади і формування філософських, політичних підходів до Світу, влади дали основу для теорії політики, влади і держави. В Китаї велику роль відіграло філософське вчення Конфуція (VI—V ст. до н. е.). В Стародавній Греції в історії виникнення і розвитку політичних поглядів виділяються три періоди: ранній — ІХ—Х ст. до н. е. — зв’язки з становленням стародавньогрецької державності, раціоналізацією політико-правових уявлень, формуванням філософського підходу до держави і влади; другий — V—IV ст. до н. е. — період розквіту стародавньогрецької філософії і політичної думки і третій — IV—II ст. до н. е. — період еллінізму, занепад стародавньогрецької державності. В Стародавньому Римі виділяються три періоди: царський (754—510 рр. до, н. е.), республіканський (509—28 рр. до н. е.) і імператорський (27 р. до н. е. — 476 р. н. е.). Єдина Римська імперія в 395 р. н. е. поділена на Західну (Рим) і Східну (Константинополь) імперії. Східно-Римська Візантійська імперія проіснувала до 1453 р. В ученні про політику істотним внеском стали знамениті Закони ХІІ таблиць, праці Тіта Лукреція Кара (99—55 рр. до н. е.), вчення про владу і державу Ціцерона та ін. Аналізуючи різні форми державної влади, Ціцерон виділяє форми державного устрою: царська влада, аристократична і народна (демократична) влада.

В Стародавній Русі утворення держави супроводжувалось появою і розвитком політико-правової ідеології, особливо після прийняття в 988 р. християнства, що санкціонувало розвиток феодалізму і сприяло посиленню влади князя. Проблеми влади і держави знайшли тоді відображення в праці Ілларіона «Слово о законе и благодати», літописі «Повесть временных лет», «Русская правда», «Слово о полку Игореве», «Послание князя Владимира» та ін. Обґрунтовується тоді і соціальна база влади (дрібні і середні феодали, на яких опирався князь). В ХІУ ст. радикальні течії (Матвій Башкін, Феофан Косой та ін.) заперечували церковну владу, виступали за усунення земної влади, володіння Бога.

В епоху Відродження в Західній Європі значний внесок у формування концепцій влади внесли Нікколо Макіавеллі, пізніше — вчення про владу Шарля Монтеск’є, а потім своєрідні підходи до влади і держави здійснили філософи Томас Гоббс, Джон Локк, Гуго Гроцій, Іммануїл Кант, Фрідріх Фіхте, Георг Гегель, Карл Маркс та ін., російські мислителі Олександр Герцен, Микола Чернишевський, а пізніше, в кінці XIX ст. — на початку ХХ ст., філософи Володимир Соловйов, Микола Бердяєв та ін., українські мислителі Феофан Прокопович, Микола Костомаров, Михайло Драгоманов, Михайло Грушевський та ін. Проблеми влади перебувають в центрі уваги сучасної західної науки про політику Вільфредо Парето, Гаетано Моски, Роберта Міхельса, Макса Вебера, Моріса Дюверже та ін. І лише з утвердженням демократичного політичного режиму в усій повноті стала проблема розвитку теорії влади і держави.

Уявлення про головну роль політичної влади в суспільстві розвивав ще англійський філософ Томас Гоббс. Державною владою Томас Гоббс називав «Особу або збори, волі яких підкоряються всі інші». Влада є об’єднанням волі громадян в єдину волю. Влада безмежна, абсолютна, якими б не були її форми. Влада тримає людей в страсі, спрямовує їх дії до спільного блага. Влада є сила. Хто не володіє силою, той не володіє владою. Томас Гоббс пояснював необхідність влади в основному соціальними причинами, хоча і зв’язував це з бажанням позбутися панівної в природному становищі війни всіх проти всіх. Ідея політичної влади як панування спільної волі, що опирається на насилля, сприйнята і марксизмом. Та вже суб’єктом спільної волі тут виступає економічно панівний клас. Політична влада визначається, по суті, як об’єктивна влада капіталу. Не відступав від традиційного розуміння політичної влади і Макс Вебер, який підкреслював, що головний засіб політики — сила. Політика ж означає прагнення до участі у владі або впливати на розподіл влади, чи то між державами, чи то усередині держави між соціальними спільностями людей тощо. В сучасній науці про політику підкреслюється, що будь-яка політична влада має своїм завданням забезпечити порядок, тримати під контролем напруженість, зберігати статус-кво суспільства, реформувати його або революціонізувати (Флоріан Бро). Іспанський політолог Хосе Ортега-і-Гассет аналізує економічну, військову, інформаційну влади і владу страху (фобократію). В характеристиці економічної влади (або плутократії) відмічається, зокрема, що економічна влада є багатство, перетворене в знаряддя панування в суспільстві. Іншими словами, це влада, заснована на багатстві. Її головний засіб — гроші. В сучасних умовах економічна влада досягла виняткової консолідації. Економічна влада як така і сама по собі «не вдається до насилля», нібито не вона здатна безсоромно нехтувати всі божественні і людські норми. Економічна влада диктує поведінку діючих осіб на суспільній сцені.

Основними компонентами влади є суб’єкт, об’єкт, засоби і процес, що приводять в дію всі елементи влади. Суб’єкт влади втілює її активний, спрямовуючий початок. Суб’єктом влади може бути окрема людина, організація, спільність людей (народ), або навіть світова співдружність, об’єднана в Організацію Об’єднаних Націй.

Суб’єкт влади має ряд якостей: бажання владарювати, волю до влади, що проявляється в примусі до покори та ін., створює умови для виникнення і функціонування владних відносин. Більшість людей не відчували психологічного задоволення від володіння владою і влада сама по собі для них не є цінністю. Багато хто взагалі бажав би ухилитися від керівних посад і зв’язаних з ними психологічної і соціальної відповідальності, якби влада не відкривала широкі можливості для володіння різними благами: високі прибутки, престиж, вигідні зв’язки, привілеї, пільги тощо. Для них прагнення до влади служить лише засобом досягнення їх мети. Окрім бажання керувати і готовності брати на себе відповідальність, суб’єкт влади має володіти знаннями, умінням знаходити вихід із складних ситуацій, тобто бути компетентним, знати суть справи, становище і настрої підлеглих, уміти використовувати засоби владних відносин, мати авторитет у людей. Звичайно ж, в реальному житті, володіючи владою, імущі в різній ступіні наділені такими якостями. Адже влада — це можливість наказувати в умовах, коли той, кому наказують, зобов’язаний підкорятися.

Соціолог Ганс Моргентау визначає владу як здійснюваний людиною контроль над свідомістю і діями інших людей. Бертран Рассел відмічає, що влада — це виробництво певних результатів у здійсненні намірів. Роберт Даль вважає, що влада — це контроль за поведінкою однієї частини з боку іншої. Однією з найпоширеніших концепцій влади є реляціоністська, що передбачає владу як міжособові відносини, які дають можливість одному індивіду змінювати поведінку іншого. Зосередження на рольових взаємовідносинах або реляційному аспекті влади — характерна риса традиції, що йде від Макса Вебера, передбачає можливість вольової дії або впливу одних індивідів і соціальних спільностей на інші. Дотримуючись такої позиції, соціолог Пітер Блау визначає владу як здатність одного індивіду, соціальної спільності, людей здійснювати свою волю над ними за допомогою страху і насилля. Така концепція влади має кілька варіантів. В теоріях опору викладаються такі владні відносини, в яких суб’єкт влади придушує опір її суб’єктів (Джон Картрант, Джим Френч, Білл Рейвен та ін.). В теоріях обміну ресурсів (засобів) влади акцентується увага на ситуаціях нерівного розподілу ресурсів (засобів) влади між учасниками соціальних спільностей (Пітер Блау, Давид Хуксон, Кейсі Хайнінгс та ін.). Існують концепції влади, основним поняттям яких є політична система (Давид Істон, Толкотт Парсонс, Уільям Марк Роджерс та ін.).

Аналіз елементів і відносин влади показує, що суб’єкти політичної влади мають складний багаторівневий характер: її першими діючими особами є індивіди, вторинними — політичні організації, партії, суспільні об’єднання, суб’єкти найвищого рівня, що безпосередньо представляють у владних структурах і відносинах різні суспільні об’єднання, а весь народ — політичні еліти і лідери. Зв’язок між рівнями може порушуватись. Так, лідери нерідко відриваються від мас і навіть від політичних партій і політичних рухів, що сприяли їх приходу до влади. У відносинах влади відображенням першорядності ролі суб’єкта є широко розповсюджене ототожнення влади з її носіями. Так говорять про рішення влади, про її дії тощо, розуміючи під владою органи управління.

Чи завжди, насамперед, влада дає можливість вирішення конфліктних ситуацій при розподілі благ? В багатьох випадках влада вирішує суперечки, конфліктні ситуації. Але не завжди це висувається на передній край. I той, хто здійснює владу, може в певній мірі також брати участь в розподілі благ. Але абсурдно твердити, що розподіл благ складає найважливіший елемент влади. Звичайно ж, використання повноважень влади при організації групових дій для досягнення кінцевої мети становить суть відносин влади. На думку політолога Єжі Вятра, визначення влади можна розділити на два аспекти: конфліктний і поставленої мети. Кожний з них має переваги, залежить, по-перше, від типу суспільства, де здійснюється, діє влада, тобто від ступеня поділу суспільства конфліктами, викликаними нерівним доступом до суспільно-необхідних благ, і, по-друге, від сфери прояву відносин влади, а саме від того, чи йде мова про рішення, що регулюють конфлікти між окремими особами, соціальними спільностями, або ж спільну мету, що спільно реалізується. Так, в суспільстві з гострими класовими суперечностями відносини влади часто набирають конфліктний характер, а в суспільстві, де непримиримий поділ класів усунено, відносини влади частіше мають цільовий характер.

Об’єкт, виконавець влади — другий, важливіший елемент влади. Адже влада ніколи не буває властивістю або відносинами лише однієї діючої особи (органа). Звичайно, якщо не мати на увазі владу людини над самою собою, що передбачає підкорення її поведінки доводам розуму, ніби роздвоєння особи, але це вже психологічне, а не соціальне явище. Влада не можлива без підкорення об’єкта, виконавця наказами, розпорядженнями тощо. Влада — завжди двобічна, асиметрична, з переважанням волі володаря, взаємодії суб’єкта і об’єкта. Якщо ж відсутня підкореність, то нема і влади, хоча суб’єкт, який прагне до влади, має яскраво виражену волю, бажання володарювати і навіть володіє могутніми засобами примусу. Природно, у об’єкта владної волі завжди є хай крайній, але все ж вибір — загинути, але не підкоритися (краще померти борючись, аніж жити на колінах).

У сучасному світі в широко використовуваних акціях громадянської непокори як засобу ненасильної боротьби знайшла відображення усвідомлена залежність влади від покірності населення. Саме на початку 50-х років ХХ ст. широкі масові кампанії непокори колоніальним британським властям принесли Індії незалежність. Масові виступи в середині 90-х років ХХ ст. в Донбасі, Придніпров’ї, в Слобожанщині та інших районах України привели до дострокових виборів парламенту і президента України. Відносини об’єкта і суб’єкта влади досягають то жорстокого опору владним структурам, то добровільного сприймання, свідомої покори. Адже підкорення природно властиве людині як властиве їй і владарювання, панування. Непокора виростає з факту втрати одними людьми почуття визнання законності у ставленні до людей, які володіють владою. Адже законність означає право уряду або індивіда на управління державною, яке сприймається в умах і уявленнях громадян держави. Готовність до покори залежить від ряду факторів: від власних якостей об’єкта владарювання, від характеру вимог і інтересів, потреб підлеглих, від ситуації і засобів впливу, якими володіє суб’єкт влади, а також від того, як виконавці сприймають об’єкт в залежності від наявності, або відсутності у нього авторитету. Політична культура населення, насамперед, визначає якості об’єкта політичної влади. Досвід історії свідчить, що підданська, патріархальна політична культура людей забезпечує саме найбільшу їх покірність в суспільстві.