4. Економічна безпека в країнах ринкової трансформації

We use cookies. Read the Privacy and Cookie Policy

Проблема національної безпеки і її головної складової — економіки — залишається актуальною для кожної країни. Активна цілеспрямована політика держави протидіє загрозам стабільності економічної і політичної систем і є об’єктивний фактор суспільного життя. Національна безпека — більш широке поняття, аніж економічне, і загрози, що виникають, відстежуються спеціальними державними інститутами, які виробляють рекомендації уряду щодо їх відвернення. Однак проблеми національної, в тому числі економічної, безпеки для багатьох країн світу або докорінно змінюються, або перестають бути актуальними. I насамперед тому, що загальносвітові інтеграційні процеси перетворилися в головну домінанту суспільного розвитку. Відособлені, замкнені локальні господарські системи в XIX ст. звільнили наприкінці ХХ ст. місце національним, які динамічно замінюються глобальним всесвітнім господарством. Практично тільки починається перехід до єдиної системи всесвітнього господарства.

Відомий фахівець глобальних проблем Лестер Туроу вважає, що років через двадцять американці покинуть говорити про те, що зайняті в американській економіці, і почнуть усвідомлювати себе частиною глобального господарства. Ті держави, які здатні включитися до нової глобальної економіки, користуватимуться її плодами, інші ж — приречені на прогресуюче відставання і деградацію. У сучасних умовах поза інтеграційними процесами, поодинці вже неможливо забезпечити необхідну динаміку господарської системи. Західні дослідники відмічають революційні зміни в сфері технології (мікроелектроніка, біотехнологія, телекомунікації, сучасні розробки в програмному забезпеченні), пов’язують їх з не менш глобальними змінами, що відбуваються в системі суспільних відносин. Політолог Джордж Гелбрейт вважає найсуттєвішим фактором для розвинутих країн подолання войовничого націоналізму. Національна ідентичність уже не пріоритетна для економічно розвинутих країн. У бідних, економічно відсталих країнах, особливо для маргінальної частини населення, войовничий націоналізм залишається значущим фактором суспільного життя.

У сучасних умовах економічно слабкі країни — незалежні держави, що виникли після розпаду Радянського Союзу, — роблять важку спробу переходу від директивної, центрально-керованої економіки до ринкової. В умовах ейфорії, викликаної здобуттям самостійності, регіональні політичні еліти не знайшли адекватних методів реформування економіки. Проблеми економічної безпеки незалежних держав неймовірно загострилися. Ще недавно це був єдиний народногосподарський комплекс із загальносоюзним поділом праці; національні республіки успадкували при розпаді Союзу частину загального економічного потенціалу, що обумовило недосконалу, іноді спотворену структуру виробництва. Україна з розвинутим сталеливарним комплексом, важким машинобудуванням залишилась без паливно-енергетичних ресурсів, що надходили в необхідній кількості зі східних регіонів єдиної країни. Порушення господарських зв’язків, що формувалися століттями, не може не викликати кризові явища. Становище посилилось ще й тим, що багато країн пострадянського простору тільки почали створення державності без необхідних елементів цивільного суспільства, демократії, поваги до закону.

Ще один фактор, що обумовив для нових незалежних країн гостроту проблеми — непрофесійний підхід до вибору шляхів реформування центрально-керованої економіки. Базуючись на поверхневих поглядах ліберальної політичної економії про те, що магічна сила невидимої руки ринку проявиться автоматично, правляча еліта миттю кинулася здійснювати реформи. Джордж Гелбрейт вважає, що це «напад поганого оптимізму. Перехід до ринкового господарства вимагає часу і усвідомленості, має ґрунтуватися на продуманих і обережних діях, розрахованих на тривалий період». Свобода вибору, конкуренція, приватна власність — такі цінності неокласичної теорії безперечні і необхідні для динамічного розвитку країни. Вимагаються певні суспільні умови, що в нових незалежних країнах ніколи не існували. Результати не забарилися виявитися — найжорстокіша криза, що охопила всі сфери суспільства — економіку, політику, духовну сферу, культуру. Тоді в надії використовувати досвід передових країн традиційної ринкової економіки звернулися до західних консультантів, забувши застереження Френсіса Бекона, що саме подібність мавпи з людиною робить її огидною. Радниками дальших реформ у перехідних економічних системах запрошені західні спеціалісти, які не володіють конкретною економічною ситуацією нових незалежних країн, а головне, не розуміють специфіки їх реформування. Об’єктивні причини заважали виробленню адекватних економічній ситуації рекомендацій. У рецептах західних фахівців і політиків переважав і суб’єктивний фактор.

Правлячі кола країн пострадянського простору, заклопотані особистим збагаченням, не розпізнали і не захотіли розпізнати шляхи ефективних реформ. Про що йде мова? Англійський економіст Джеймс Ангрессано, торкаючись перехідної економіки, підкреслює, що з самого початку 90-х років перетворення в країнах Центральної і Східної Європи виходили з інтересів Заходу і визначалися ідеологічними постулатами, властивими неокласичній теорії, такими як надання ринку західним кредиторам, доступ до сировини, вільна наймана праця, посилення політичного впливу в регіоні. Обвал в економіці Росії, а потім в Україні, що стався наприкінці 90-х років підтверджує думку англійського економіста. Проблема економічної безпеки значно загострилася.

Сучасна економічна наука, торкаючись суті визначення поняття економічна безпека, не дає однозначної відповіді. Але розбіжності у визначенні поняття економічна безпека не глибокі. Економічна безпека — це сукупність умов і факторів, що забезпечують незалежність національної економіки, її стабільність і стійкість, здатність до постійного відновлення і самовдосконалення. Навряд чи таке визначення уразливе для критики. Разом з тим є сумнів в коректності поняття незалежність стосовно до економіки. У сві-ті не знайти країни, навіть найбагатшої, що не залежала б або від енергоресурсів інших країн, або від діяльності фінансово-промислових груп, що маніпулюють мільярдами гарячих грошей. Безпека країн світової співдружності обумовлюється олігополістичним взаємозв’язком, їх економічною взаємодією. Процеси глобалізації раціональні, ефективні. Економічна безпека — найефективніше сполучення економічних, політичних, правових умов, що забезпечують стійке, в тривалій перспективі, виробництво максимальної кількості економічних ресурсів на душу населення. Тут викликає сумнів абсолютизація розміру виробництва економічного ресурсу на душу населення, тому що нерідко розподіл між соціальними спільностями створює реальну загрозу економічній безпеці.

Безперечно, економічна безпека — це стійкість соціально-економічної системи, здатність її до саморозвитку, взаємодії в умовах глобалізації господарського життя. Науково-технічний прогрес викликає порушення рівноваги. Найважливіша якісна характеристика — здатність економіки перебудовуватися, тобто переходити на більш високий рівень збалансованості з найменшими соціальними й економічними витратами. Ця якість, властива суспільній системі, виступає найважливішим фактором економічної безпеки. Творче руйнування — форма прояву суспільно-економічного прогресу. Однак досвід реформування країн пострадянського простору свідчить про те, що можливий і варіант руйнування без творення, варіант лише руйнівної дії, що загострює проблему суверенної економічної безпеки. Дискусійними залишаються показники економічної безпеки. Економічна безпека не тільки макро- і мікроекономічна, не тільки регіональна, але й є проблемою, безпосередньо дотичною до індивіда, тобто окремої особи. В економічній теорії відома класифікація потреб індивіда, представлена соціологом Абрахамом Маслоу. Друга після фізіологічних потреб — потреба у безпеці. У цивілізованому світі саме людина — носій прав і волі, безпосередня мета, а не засіб виробництва.

Проблеми зміцнення економічної безпеки зв’язані насамперед з економічним зростанням і в промисловості, і в сільському господарстві. Тому важлива інвестиційна активність. Але, на жаль, тут картина безрадісна. Тіньова економіка — загроза економічній безпеці країни, серйозний фактор, що погіршує інвестиційний клімат у країні. Низький експортний потенціал, дефіцит платіжного балансу тісно зв’язані з проблемою збалансованості бюджету, якщо рік у рік зводиться з перевищенням витрат над прибутками. Як наслідок — росте внутрішня і зовнішня заборгованість України. Важливий фактор — легітимність влади, тобто довіра населення до уряду, правлячої еліти, здатність її адекватно, в інтересах народу, а не вузьких кланових груп компрадорської буржуазії здійснювати економічну і соціальну політику. На думку вчених, причина тривалого економічного зростання на Заході — політична стабільність, заснована на верховенстві закону і повазі прав власності. У поєднанні з більш чутливою (тобто ліберальною) економічною політикою все це заклало основу для значного економічного зростання глобально. Усі ці умови в Україні відсутні. Ступінь довіри до влади винятково низький, верховенство закону лише декларується, соціальна політика неефективна. Економічна політика України залежить від здатності держави, уряду, правлячої еліти здобути довіру населення, проводити соціальну політику в його інтересах, утверджувати владу закону. Вирішивши такі проблеми, Україна міцно займе гідне місце і відіграє важливу роль у світовому співтоваристві.

Література

Пирожков С., Поповкін В. Українська економіка: важкий шлях до ринку // Політика і час. — 1994. — № 4;

Проблеми економіки України і сучасність // Політика і час. — 1998. — № 6; 2000. — № 4.

Поповкін В. Економічна безпека і незалежна держава // Розбудова держави. — 1994. — № 10.

Ширяева А., Мамедова Н. Неклассическая модель государственного регулирования рыночных отношений. — М., 1996.

Питання для повторення

? Чому економічні фактори стали вирішальними у виникненні держави? В чому полягає мета економічної політики?

? Чим обумовлене зростання економічної ролі держави? Які економічні функції держави?

? Які економічні умови утвердження національної державності в Україні?